Поетеса української сцени

125 років від дня народження Н. М. Ужвій (1898-1986) – української актриси театру і кіно, народної артистки СРСР

Ужвій Наталія Михайлівна народилася 8 вересня 1898 р. в селянській родині у м. Любомлі на Волині. Сім’я жила бідно. Дівчинка була найстаршою, вона мала ще п’ятеро братів та двох сестер. У пошуках кращої долі й заробітку батько влаштувався працювати на залізницю недалечко від Варшави. Туди ж, у селище Брудно, переїхала вся багатодітна родина. Наталія спочатку вчилась в залізничному, а потім – у міському двокласному училищі. Через матеріальні труднощі була змушена покинути навчання та піти працювати швачкою. У 1912 році батька, Михайла Максимовича, переводять на роботу в лісництво у м. Клевань Рівненського повіту. У Клевані Наталія закінчила екстерном Духовне училище і стала працювати вчителькою в с. Милятин Острозького повіту.

Набутий досвід із буденного життя народу згодом допоміг актрисі в творчій роботі. Початком її шляху на велику сцену стала участь в аматорському гуртку м. Золотоноша (Черкаська обл.), куди переїхала родина у період Першої світової війни. Коли Наталії довелося грати роль Софії в п’єсі Івана Карпенка-Карого «Безталанна», вона змогла відчути образ і правильно передати образ простої сільської жінки. Саме в цьому аматорському гуртку вона вперше познайомилась з творами класичної драматургії.

На початку 1920 р. гурток було реорганізовано у пересувний театр у складі агітбригади при Народному комісаріаті освіти УРСР. В 1922 р. Наталія Ужвій вступила до допоміжного складу трупи Київського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, а в 1925 р. – до Одеського державного українського драматичного театру (нині – Одеський український музично-драматичний театр ім. В.Василька), де актриса дуже швидко зайняла одне з провідних місць. Після першої ролі Діани де-Сегонкур у п’єсі А. Луначарського «Полум’ярі», ім’я Наталії Ужвій стало відомим. В Одесі вона зробила перші кроки в кіно, зігравши Галю Домбровську у фільмі «ПКП».

У 1926 р. актриса почала працювати у Харківському театрі «Березіль» Леся Курбаса (нині – Харківський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка), який об’єднав майбутній цвіт української сцени – А. Бучму, М. Крушельницького, О. Сердюка, І. Мар’яненка та ін.

Значного успіху Наталія Ужвій досягла у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка, де працювала з 1936 року. У новому колективі по-новому розкрився її талант, її природні сценічні дані – простота, щирість, глибина передачі психологічного стану сценічних героїв, емоційність. Однією зі сценічних вершин актриси вважається роль Ганни у виставі «Украдене щастя» за п’єсою І.Франка (постановка Г. Юри).

Творча біографія Наталії Ужвій тісно пов’язана з історією українського кіномистецтва. Ранні фільми не задовольняли Наталію Ужвій, як митця, тому вона на кілька років припинила свою роботу в кіно. Повернулась в кінематографію через 7 років, знявшись у 1934 р. у звуковому фільмі «Прометей». Великий успіх актрисі приніс також кінофільм «Виборзька сторона» (1938 р.).

Лихі та жорстокі 30-і роки минулого століття торкнулися й родини Наталії Ужвій. Саме з цього часу актрису почали переслідувати горе й страждання.. Її рідний брат Євген Косьмина-Ужвій був начальником політвідділу 78-стрілецької дивізії Сибірського військового округу. Його арештували, звинуватили у співпраці з троцькістами і за вироком Верховного суду розстріляли. Тоді ж, у 1937 році, до вищої міри покарання був засуджений брат Назарій.

Початок Другої світової війни застав Наталію Ужвій під час гастролей театру у Москві. Театр був евакуйований у Тамбов, а потім у Семипалатинськ (Казахська РСР), пізніше в Ташкент (Узбекська РСР). Актори постійно виїжджали на фронт з концертами.

Під час війни актриса зіграла у фільмі «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської. Картину відзначили Головним призом асоціації кінокритиків США і Вищою премією газети Daily News «за найкращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також призом Національної ради кінооглядачів США. Казали, що навіть без перекладу перегляд пронизливої картини у Білому домі справив глибоке враження на тодішнього президента США Франкліна Рузвельта, тож в американському кінопрокаті фільм став сенсацією.

Після війни актриса продовжувала працювати над класичними творами. Найважливіше місце серед створених нею образів з класичного репертуару займають Кручиніна («Без вини винуваті» О. Островського), Раневська («Вишневий сад» А. Чехова), Анна Андріївна («Ревізор» М. Гоголя), Глафіра («Єгор Буличов» О. Горького).

Серед останніх ролей артистки – образ матері у п’єсі «Вірність», Марфи Купрієнко «Здрастуй, Прип’ять», Танкабіке «В ніч місячного затемнення».

У цих ролях талант Наталії Ужвій засяяв новими гранями. За виконання ролей у виставах останніх років їй було присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.

Наталія Ужвій створила багато цікавих образів. У роботі над роллю вона завжди намагалась проникнути в таємниці людського серця, відчути образ своєї героїні і перенести це життя на сцену. Завжди вважала, що образ може бути щирим і переконливим лише тоді, коли актор всіма своїми почуттями і поведінкою втілиться в образ.

Віддавши сцені шістдесят років життя, Наталія Ужвій створила цілу галерею правдивих, художньо-переконливих образів у виставах класичного і сучасного репертуару. Понад 200 зіграних Наталією Михайлівною ролей – це понад 200 яскравих мистецьких барв. За самобутній талант її називають поетесою української сцени, променистою зорею на театральному небосхилі.

Кадр з фільму «Травнева ніч», 1938 р.

Наталя Ужвій та Амвросій Бучма, вистава «Украдене щастя», Театр імені І.Франка, 1940 р.

Із 1954 по 1973 рр. вона очолювала Українське відділення Театрального товариства. Виховала не одне покоління молодих митців, які вважали актрису живою легендою театру. Вона ділилась з акторською молоддю своїм багатим сценічним досвідом, допомагала як в процесі репетицій, так і в процесі роботи над ролями.

Її акторську майстерність високо оцінювали відомі зірки кіно й театрального мистецтва. Кінорежисер С. Параджанов у 1957 р. створив біографічний фільм «Наталія Ужвій».

Життєва та творча доля тісно пов’язувала актрису з Волинню, куди після Першої світової війни повернулися її батьки. Вперше після 1918 р. Наталя Ужвій відвідала батьків у Любомлі у 1927 р. Влітку 1944 року, після визволення краю, вона змогла забрати свого сина Михайла, який під час окупації був у с. Стрільче Горохівського району.

У 1965 р. Наталія Ужвій була на гастролях у Волинському обласному драматичному театрі, зіграла роль Марусі в п’єсі «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці» М. Старицького, а також Варки у «Безталанній» І. Тобілевича. У 1973 р. у Луцьку зіграла роль Люсі Купер у п’єсі В. Дельмана «Поступися місцем», а в 1976 р. – роль партизанки Марфи у драмі «Здрастуй Прип’ять». На запрошення місцевої влади в 1971 р. вона з групою артистів з Києва і Львова знову гостювала в Любомлі.

Наталя Ужвій на схилі літ

Померла Наталія Ужвій 29 липня 1986 р. Похована на Байковому кладовищі. На будинку по вул. Городецького, 17 (де мешкала актриса в останні роки), неподалік від театру ім. І.Франка, встановлено меморіальну дошку. Продовжує діяти створений актрисою Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці, якому було присвоєно ім’я Н. Ужвій. У 2008 р. на честь 110-річчя від дня народження актриси Національний банк України випустив монету з її зображенням, яка стала частиною серії «Видатні особистості України».

У Любомлі, постановою Уряду, середня школа № 1 з 1986 р. носить ім’я Наталії Ужвій. Її ім’ям названа вулиця де вона народилась, встановлено дві меморіальні дошки.

 

Особисте життя

Наталія Ужвій тричі була заміжня. Ще в Золотоноші в аматорському театрі вона познайомилася з першим своїм чоловіком – Грицьком Дробницьким, студентом агрономічного факультету. Незабаром вони одружилися. Вінчання відбулося в соборі. Через деякий час шлюб розпався, бо Грицько був змушений поїхати працювати у село, а Наталія не могла уявити себе без сцени, тому розлучилася зі своїм чоловіком й поїхала до Києва.

Вдруге вона одружилася з українським поетом-футуристом Михайлом Семенком (1892-1937 рр.) З книги спогадів В. Куліша: «Будинок «Слово» у Харкові. На другому поверсі жив Іван Микитенко… Його сусідами була оригінальна пара – Михайло Семенко та Наталія Ужвій. Не кажучи вже про фізичну різницю – красива Наталія та маленький Михайло – вони були абсолютно різними за характером. Семенко малий за зростом з постійною трубкою у зубах, торчащим чубом, сердитий не зрозуміло на кого та за що, у супроводі двох «ангелів-охоронців», які потім допомогли його знищити – Антона Дикого та Олекси Полторацького».

Михайло Семенко

У 20-х роках Михайло Семенко працював в Москві в українському представництві, з 1924 р. по 1927 р. – на Одеській кіностудії головним редактором, а через два роки – заступником голови Всеукраїнської асоціації революційного кіно. Потім Семенко переїхав до Києва, а Ужвій залишилася у Харкові з театром «Березіль». Пізніше почалась хвиля репресій, яка не минула і його. 23 жовтня 1937 року закрите засідання Військової колегії Верховного суду СРСР ухвалило вирок – розстріл «з конфіскацією всього майна, що особисто йому належить». На той час союз письменника і актриси вже розпався. Причини розлучення невідомі. У шлюбі вона народила сина Михайла.

Михайло Ужвій

Син Наталії Ужвій подавав великі надії як літератор, але його життя обірвалось у 24 роки у зв'язку з хворобою.

У 1936 р., за рік до розстрілу Михайла Семенка, Наталія Ужвій познайомилася з артистом Євгенієм Пономаренком, який всиновив її сина Михася. Вони уклали шлюб у 1937 році. Наталія та її чоловік мешкали у в Києві поблизу театру ім. І. Франка. Навіть тоді, коли в останні роки життя було відомо, що Наталія хворіє на онкологію, чоловік доглядав за нею, як за маленькою донькою. А до цього, коли сама актриса була ще в силі, вона часом відносилася до нього як до сина. Про сімейне життя з Євгеном говорила, що головного в них немає, вони обидва головні.

Вистава «Поступися місцем» (театр ім. І. Франка, 1968 р.) за п’єсою В. Дельмера – щемлива історія стосунків про батьків і дітей. На фото: Євген Пономаренко (Барклей) і Наталія Ужвій (Люсі) зіграли літнє американське подружжя

У родинному колі. На фото (зліва на право): Євген Пономаренко, його батько Порфирій Савич, брат Анатолій, мати Марія Василівна і дружина Наталія Ужвій

 

Література: 

Блінова В. На будинок-музей Наталії Ужвій влада Любомля грошей так і не знайшла... / В. Блінова // Волинь-нова. – 2015. – № 48. – С. 4.

Бурбан В. Образки і силуети : статті, нариси, есе : [про вітчизн. і зарубіж. діячів історії та культури] / В. Бурбан. – Київ, 2020. – 368 с.

Вергеліс О. Ужвій і Курбас. Незакінчена повість / О. Вергеліс // Українська культура. – 2012. – № 9. – С. 54–58.

Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта : [довідник / упоряд. та ред. Преварська М. І.]. – Київ : Велес, 2016. – 368 с. – (Серія "Гордість і слава України").

Відомі жінки Волині минулого і сучасності : сценарій іст.-мистец. години з коментов. відеопрезентацією / Волин. обл. б-ка для юнацтва ; [уклад. І. Г. Горлінська]. – Луцьк : [б. в.], 2015. – 16 с. – Із тексту: Н. Ужвій.

Гайдабура В. Наталія, Сем і Вольф Мессінг / В. Гайдабура // Український театр. – 2012. – № 4. – С. 4–5.

Голиг Г. М. Золотонівський аматорський театр і Наталія Ужвій / Г. М. Голиг // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки / М-во вищої освіти України, Черкас. держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького ; [гол. ред. І. І. Кукурудза]. – Черкаси, 1999. – Вип. 12. – С. 94–98.

Головачук С. Симпатія Рузвельта : про появу іменної монети Наталії Ужвій потурбувалися в Любомлі / С. Головачук // Волинська газета. – 2008. – № 38. – С. 6.

Гоян Я. П. Присвята : есе / Я. П. Гриб Л. Відомі жінки Волині / Л. Гриб // Луцький замок. – 2003. – № 3 берез. – С. 148–157

Гуренко Л. Таємниця Наталії Ужвій / Л. Гуренко // Літ. Україна. – 2009. – № 1. – С. 4.

Жінки в історії українського мистецтва // Мистецтво в шк. – 2011. – № 3. – С.2–6.

Зоря її таланту : (до 115-річчя від дня народження Наталії Михайлівни Ужвій – укр. актриси, уродженки м. Любомль на Волині) / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. Олени Пчілки ; уклад.: О. О. Кушнерик, Ю. В. Ціхоцька. – Луцьк : [б. в.], 2013. – 20 с.

Кисельов Й. М. Поетеса української сцени : життя і творчість нар. артистки СРСР Н. М. Ужвій / Й. М. Кисельов. – Вид. 2-ге. – Київ : Мистецтво, 1987. – 186 с. : іл.

Кисельов Й. М. Разом з життям : майстри укр. сцени / Й. М. Кисельов. – Київ : Мистецтво, 1972. – 408 с. : іл.

Кисельов Й. М. Театральні портрети : нариси про майстрів укр. рад. сцени / Й. М. Кисельов. – Київ : Мистецтво, 1955. – 337 с. : іл.

Колесніченко-Братунь Н. "Віддавалася театру. Він у її житті був важливіший за чоловіків" : [про Н. Ужвій] / Н. Колесніченко-Братунь // Країна. – 2021. – № 29. – С. 46–50.

Колесніченко-Братунь Н. Ужвій. У піжмурки з долею / Н. Колесніченко-Братунь ; [худож.-оформ. М. Мендор]. – Харків : Фоліо, 2020. – 124 с. : іл. – (Мистецькі біографії).

Королева українського театру : до 120-річчя від дня народж. Н. Ужвій ( 1898-1986) // Дати і події. – 2017. – № 2. – С. 52–55.

Кульчий О. Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів / О. Кульчий, Т. Малярчук, Ю. Бентя ; Держ. архівна служба України, Центр. держ. архів-музей літ. і мистецтв України. – Київ : Кліо, 2013. – 352 с.

Кухар Л. Щедрий талант : про народну артистку України Н. Ужвій / Л. Кухар // Календар знам. і пам’ят. дат. – 2008. – № 3. – С. 111–118.

Мартиненко К. Їй потрібне зелене світло семафора, а дорогу вона знаходить сама... / К. Мартиненко // Птаха. – 2010. – № 1-2. – С. 24–25 ; Папка №11. - С. 336.

Мартич Ю. М. Старий театральний квиток / Ю. М. Мартич. – Київ : Мистецтво, 1974. – 176 с.

Навіть президент США написав їй лист захоплення : [Н. Ужвій] // Волинь-нова. – 2017. – № 97. – С. 3.

Наталя Ужвій: «Мені випала щаслива акторська доля» // Яровиця. – 2014. – № 1/2. – С. 24–25.

Остапюк А. 8 вересня 125 років від дня народження Н. М. Ужвій (1898-1986) – української актриси театру та кіно, народної артистки СРСР / А. Остапюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2023 рік / Волин. облрада, Упр. культури з питань релігій та національностей Волин. облдержадмін., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; [ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба ; відп. за вип. О. Г. Важатко, Н. В. Граніч]. – Луцьк, 2022. – С. 165–167.

Павлюк О. Перший "Оскар" для союзу виборола... волинянка : [Наталія Ужвій] / О. Павлюк // Вісник & К. – 2018. – № 10. – С. 17.

Про їхню пару говорили: "Красуня і чудовисько" : [Наталія Ужвій і Михайло Семенко] // Волинь. – 2019. – № 6. – С. 11.

Саква О. "Безсилий батіг реальності..." / О. Саква // Кінотеатр. – 2019. – № 4. – С. 35–38.

Седунова О. Тетяна Карпова:"Лесь Курбас мислив метафорами" / О. Седунова // Кінотеатр. – 2012. – № 4. – С. 11–14.

Семенюк І. Королева з Любомля. Життя поза кадром / І. Семенюк // Сім'я і дім. – 2013

Цюриць С. Любомльська володарка Оскару / С. Цюриць // Кур’єр-бриз. – 2003. – № 26.