пʼятниця, 28 жовтня 2022 р.

Презентація книги Тараса Матвіїва «Мої думки»

27 жовтня працівники краєзнавчого відділу Волинській обласній бібліотеці для юнацтва в хабі Мераба студентам Волинського національного університету та Луцького педагогічного коледжу, а також, ліцеїстам ВОЛзПФФП ім. Героїв Небесної Сотні презентували книгу Тараса Матвіїва «Мої думки».

У цій книзі вміщено частину життя журналіста, майданівця, волонтера, громадського активіста, депутата, офіцера, Героя України, посмертно.

Він мужньо захищав нас з вами, загинув рятуючи своїх побратимів, йому було лише 32.

Усі присутні вшанували хвилиною мовчання пам'ять Тараса та всіх Героїв України

Він прожив коротке, але, дуже круте земне життя.

У нього безліч амплуа. Кожне з них пронизане відвагою, жертовністю, відданістю.

Запрошений до слова та спільної молитви капелан, духівник сім’ї Матвіївих, отець Леонід із храму Покрови Пресвятої Богородиці  Кохавинського монастиря імені св. Герарда розповів про життєві досягнення Героя, про його жертовність задля українського народу, про його любов.

Так, найкраще про Тараса говорять його справи. Найголовнішим стало виконання заповіді Любові: покласти душу свою за друзів своїх.

З рукописного: 

«Любов - конечна мета свободи.

Довершена особистість досягає просвітлення через очищення любов'ю.

Не знання, не воля і сила є ціллю свободи, а - любов.

Вона є шлях і потреба, і мета.

Особистість не може самотворитися. Вона не буває щаслива у собі для себе.

Попри закони справедливості і логіки - вона, будуючи себе, віддає себе до скону. Вона знаходить щастя в інших. Для себе її не існує.

Особистість розчиняється у Світі. Любов особистості - особливе надпоняття, бо наближається за рівнем відчуття до Батьківської любові. Саме любові, що виходить поза межі звичайного мислення, саме любові, відважної до самознищення - саме на таку відповідь очікує Господь».

Літературною редакторкою та упорядницею книги "МОЇ ДУМКИ. Тарас Матвіїв | Ритмопроза" стала мама Тараса, Валентина Матвіїв.

У ній все досконало: зміст, ілюстрації, фактура, шрифти...

А найголовніше - у ній сам Тарас.

Матір воїна Героя України Тараса Матвіїва Валентина Матвіїв, котра була присутня на презентації, розповідала:

"Видати збірку, книгу, спогади..." Друга мрія сина у списку з 51 мрії, який ми знайшли вже після...

Але першою була "Перемога: Крим і Донбас".

Тому своє життя, свою молодість, всі свої сили, уміння й таланти Тарас поклав на алтар цієї заповітної мрії - від перших днів Революції Гідності і аж до останнього подиху на передовій фронту роzzійсько-української війни.

Тому здійснили цю мрію за нього ми, батьки...

Як уміли, як відчували, як осягнули... »

Дякуючи волинським волонтерам Меценатам для солдата, зокрема, Руслану Теліпському, Тарас  пустив коріння у Луцьку на довгі віки.

Повернувся кленом туди, де вперше побачив світ.

До слова, він ще й придбав 20 примірників книги автора, оскільки Українське Слово - це також зброя проти ворога.

Ця література буде спрямована у бібліотеки області.

Слова співчуття та вдячності усім присутнім висловила директорка Волинської обласної бібліотеки для юнацтва Алла Єфремова та зачитала вірш Тараса, про Волинь.

Потужним атмосферним підсиленням заходу стали музично/вокальні композиції бандуристки Катерини Миронюк та гітаристки Наталії Максимук.

На останок, усі виконали Гімн України, а  батько/офіцер Тарас Григорович подякував усім за організацію та проведення заходу, зауважив, що його син безперечно був патріотом, але, він ще й був життєрадісним, коханим і закоханим.

Тарас Матвіїв  - чудовий приклад для наслідування. Ті, хто мали щастя й честь його знати, - це підтвердять. Хто ж не був знайомим, запрошую до знайомства через книгу Тараса.

 







вівторок, 30 серпня 2022 р.

#ЧитаюІмена2022

 

 

(Корсак І. Ф. Отаман Чайка : роман / І. Ф. Корсак. Київ : Ярославів Вал, 2010. 192 с. (Українська Кліо). 

Світ книги Івана Корсака «Отаман Чайка» #ЧитаюІмена2022 

Польська еліта у першій і певною мірою другій половині ХІХ століття була пронизана українофільськими тенденціями. Підтвердження цьому – поява «української школи» у польській поезії в Кременецькому ліцеї, салону при князівському палаці Сангушків, де була створена двома мовами Томашем Падурою відома пісня «Гей, соколи». Все це не могло не вплинути на світогляд героя книги Івана Корсака «Отаман Чайка» – Міхала Чайковського.

Родовитий шляхтич із спольщеної української родини, оточений українським світом і спогадами про козацьку вольницю, герой книги, разом із такими, як сам поляками, намагається зацікавити тодішню Європу Україною і її жагою до волі. Саме життя отамана Чайки (1804-1886), сповнене духом авантурництва й дивовижних, почасти парадоксальних поворотів долі. Та й сам карколомний сюжет книги, головні герої якої є реальними історичними особами, не залишить байдужим читача.

То хто ж він – Отаман Чайка з точки зору Івана Корсака – авантюрист чи герой, польський шляхтич, повстанець, ініціатор і учасник державних переворотів на Балканах, письменник, дипломат і, зрештою, командир Полку козаків оттоманських, останній кошовий отаман? А чи передусім це поляк, відданий ідеї звільнення України від російського поневолення?

Письменник блискуче відповідає на ці питання, описує життя Чайковського – химерне, складне, авантюрне і неймовірно захопливе. Правнук гетьмана Брюховецького по матері, він виховувався в родині, у якій шанували спогади про славне козацьке минуле. Міхал народився на нашій Волині і на все життя зберіг любов до неї.

У 1831 році він звільнив своїх кріпаків і приєднався до поляків, які повстали проти російського царату, а після поразки Листопадового повстання втік до Парижа, а згодом оселився в Стамбулі й був очільником таємної шпигунської організації, яка мала на меті дестабілізацію дій росіян на Балканах. За завданням  князя Адама Чарторийського ініціював переворот у Сербії.

Пізніше Міхал Чайковський під тиском обставин був змушений прийняти іслам і став Садик-пашею, сформував козацькі загони, хотів відновити Січ за Дунаєм. Він створив Полк козаків оттоманських і успішно проявив себе як командир протягом російсько-турецької війни, воюючи проти росіян на боці турків, навіть отримав титул «Око, вухо і правиця престолу». Великий польський поет Адам Міцкевич, перебуваючи в загонах Садика-паші (Міхала Чайковського), заразився холерою та помер у нього на руках.

Наприкінці життя Міхал Чайковський зміг повернутися на рідну землю, проте останні роки доживав у бідності й самотині. Вкоротив собі віку й був похований поруч із близьким другом та бойовим побратимом Адамом Морозовичем.

Невгамовна натура знайшла свій відбиток у його творчості, літературна спадщина складає 12 томів. Міхал Чайковський репрезентує так звану «українську школу» в польській літературі ХІХ ст. Йому навіть приписують авторство знаменитого програмного твору кирило-мефодіївців «Закон Божий, або Книга Буття українського народу» (про це говорив сам Микола Костомаров).

Чайковський завжди вважав себе поляком, проте ідея незалежної України була для нього на першому місці. Мрією Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України.

Завдяки роману Івана Корсака образ Міхала Чайковського постає в нашій уяві повнокровним, об'ємним, живим. Ми наче торкаємося до життя цієї людини, його боріннями, розуміємо його ідеї й поривання. Воно було неймовірним у цієї унікальної особистості і захоплює нас до останньої сторінки.

Читайте роман і пориньте у багатий світ «Отамана Чайки»… 

                                                                       Ірена Горлінська


пʼятниця, 27 травня 2022 р.

З рубрики «Цікаві факти про відомих волинян». Академік Михайло Кравчук

Ну що, наші безцінні читачі? Ми продовжуємо вас знайомити з цікавими фактами про Волинь та відомих волинян. Сьогодні у нас цікаві факти про математика, українського академіка Михайла Кравчука. На монастирській стіні будівлі, де розташувалась наша бібліотека є пам’ятна дошка академіку. Знаєте чому? Бо він тут вчився, в цьому приміщенні на початку минулого століття була українська чоловіча гімназія. Отож, про Михайла Кравчука.


1.  Дідусь Михайла Кравчука по мамі за національністю – німець. Маму звали Адельфіна Фрідріхівна. Другий дідусь по батькові Йосип – українець, селянин, був шевцем.

2. В сім’ї Кравчуків розмовляли українською. Хоча всі в сім’ї вільно володіли польською, німецькою, французькою, і діти, і батьки. Принципова позиція.

3. Закінчив Луцьку гімназію із золотою медаллю і відразу вступив на математичний факультет до Київського університету.


4. Його дуже цінували викладачі, поклопотали залишити Михайла Кравчука у виші, бо в ньому просто шаленів талант математика. І всі це бачили і розуміли!

5. Вперше створює словник математичних термінів! Аж три томи! Він це зробив на віки і для України разом зі своїм колегою академіком Федором Калиновичем! Це була подія!!!

6. У громадянську війну виїздить в село під Києвом, працює вчителем. Треба було рятуватись від голоду і розрухи.

7. В 20-ті роки ХХ століття працює викладачем, повністю присвячує себе науці. Бо наука – то прогрес і майбутнє.

8. Став наймолодшим академіком Всеукраїнської академії наук. Йому було тільки 37 років.

9. Його науковими роботами цікавились математики і фізики усього світу.

10. В 1937 році починається тотальне фізичне знищення українських науковців, митців, літераторів. Всієї української інтелігенції.  Кравчука назвали прихованим націоналістом! Його арештовували два енкаведешника з освітою 7 класів і тотальною ненавистю до українства та освічених людей.

11. Геніального математика, того, за чиїми розрахунками створили перший комп’ютер і перші космічні кораблі, за націоналізм ув’язнили на 20 років таборів і 5 років позбавлення політичних прав.

12. Маршрут його висилки : Київ – Владивосток – Магадан – Колима

13. Його не стало в 50 літ. І не згадували його, хоча й реабілітували, до 1991 року.

14. Ім’я українського математика Михайла Кравчука внесено ООН до Міжнародного календаря видатних науковців світу.

15. В наш час математичні рішення Кравчука допомагають науковцям з усього світу обробляти та відновлювати зображення відеоматеріалів, розпізнавати характер пухлин та розшифровувати арабські рукописні слова.


неділя, 17 квітня 2022 р.

В’ячеслав Липинський або Що треба знати про державотворчий націоналізм (до 140-річчя від дня народження видатного мислителя, філософа, політолога).

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський 5 (17) квітня 1882, с. Затурці, Володимир-Волинський повіт, Волинська губернія – 14 червня 1931, Перніц біля Відня, Австрійська Республіка – український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Цей поляк із забезпеченої шляхетської родини став українцем по своєму духу і багато зробив для того, щоб українці відчули себе державною нацією. Красномовно свідчать його слова. «Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний – такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».

Коротко розповімо про його погляди. Його тези про державотворчий націоналізм. Перш за все В’ячеслав Липинський вважав, здобуття Україною державної незалежності можливе лише через спадкове монархічне правління. Гетьмана України він розглядав своєрідним «національним прапором», живим символом України, навколо якого мало згуртуватися все населення – тобто він був прихильником конституційної монархії і є засновником українського консерватизму.

Ще одна засада цього відомого мислителя, філософа, політолога є основна умова створення української державності – це єдність: релігійна, регіональна, політична. І дійсно так, зараз,під час війни – це дуже помітно.

Українську державницьку ідеологію В. Липинський вбачав у давніх народних традиціях, зокрема на державному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етнічній культурі хліборобської спільноти. Що ж ж стосується парламенту, то він вважав, що парламентаризм при однопалатній системі із

загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демократії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський вважав, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існування від демократії і що демократичні нації можуть існувати тільки там, де була чи є своя власна

національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.

         Що таке охлокатія – це влада натовпу, іншими словами анархія, некотрольована народна маса, яка невдатна мислити по державницьки.

В. Липинський підкреслював, що політика – це вміння вибрати такий метод здобуття та організації влади і організації громадянства, який би уможливив будову і збереження окремої держави на українські землі і забезпечив існування та розвиток української нації.

Важливим здобутком В. Липинського стало створення теорія модерної нації, яку він почав розробляти одним із першим серед європейських філософів. На думку вченого, головною підставою належності людини до тієї чи іншої нації є її почуття «територіального патріотизму» та солідарності з усіма постійними жителями своєї країни.

Одже, В. Липинський намагався поєднати держвотворчі процеси минулого із модерним баченням на той час творення держав, враховуючи досвід європейских держав, консерватизм із викликами сьогодення

Хто захоче ознайомитичя більше з діяльністю В. Липинського, пропонуємо вашій увазі фільми, присвячені цій неординарній особистості.

140 років від Дня народження В’ячеслава Липинського

https://www.youtube.com/watch?v=LQgLHC908Rk

Календар історії та культури | Олексій Сінченко | В'ячеслав Липинський

https://www.youtube.com/watch?v=csckBo_K2W8

Тетяна Осташко. Збірник «В'ячеслав Липинський та його доба»

https://www.youtube.com/watch?v=pP7lfdM8pa0

В'ячеслав Липинський. Державницька концепція. Розмова з Тетяною Осташко

https://www.youtube.com/watch?v=rraMVVEsgU0

Відеоблог Володимира Кулика | В'ячеслав Липинський

         https://www.youtube.com/watch?v=qqzifoZHLhk

Як став українцем В'ячеслав Липинський (поляк за походженням) | Велич особистості | червень 15

https://www.youtube.com/watch?v=VPZLuteoMEE

В’ячеслав Липинський: «Польська кров української групи

https://www.youtube.com/watch?v=xxSzdZbRALY


пʼятниця, 1 квітня 2022 р.

Галині Марчук – многая літа!!!

 

1 квітня святкує свій день народження знана волинянка, дослідниця дзвонарського мистецтва і чарівна в свої 75 років Галина Степанівна Марчук! Щиро вітаємо ювілярку, хай має міцне здоров’я, щоб в день звільнення України від ноги останнього рашиста на нашій землі, вона мала сили і міць духу задзвонити в переможні дзвони дзвіниць Луцького замку та величних храмів Луцька!

Хто не знає пані Галину, то знайомтесь:

народилась у Володимирі, школу закінчувала вже у Луцьку

З 1978 року навчалася у Рівненському автотранспортному технікумі за спеціальністю «технік-механік»

 у 1982 році отримує освіту у Львівському політехнічному інституті

відразу почала займатись дослідницькою роботою в галузі охорони пам’ятників культури

вперше звук и дзвонів почула у 80-х роках, вже на роботі в Державному історико-культурному заповіднику Луцька

вперше почала вчитись грати в дзвони ще у 1989 році на відновленій дзвіниці Луцького Свято-Троїцького собору

стала однією з ініціаторок і збирачів колекції дзвонів у музеї Луцького замку

Започаткувала фестиваль дзвонового мистецтва “Благовіст Волині”

створила науково-методичний центр дзвонового мистецтва

зібрала колекцію з понад 350 сувенірних дзвоників

вивчає історію дзвонів і дзвонарське мистецтво – людвісарство, ливарство як мистецтво

здобувала вищу освіту у Люблінському Католицькому університеті Яна Павла ІІ (Польща), де отримала диплом магістра в 60 років. Браво!!!

працювала директором Будинку культури в районі Вересневе м. Луцька

видала книги «Мідний голос віків», «Дзвони: повернення до витоків», «Дзвони в історії і культурі народів світу»

нагороджена великою шаною і любов’ю волинян

 премії різні – так, вони є, обласні, міські. Але з часом ніхто їх не пам’ятатиме, пам’ятатимуть людину і її працю для багатьох вільних нащадків-українців

Чекаєм на ту пісню дзвонів, пані Галино! З днем народження!

середа, 30 березня 2022 р.

Хто і коли вигадав гасло "Слава Україні!"


Зараз весь світ вголос віється «Слава Україні!» і відповідають теж всім світом - «Героям слава!». Дорогоцінним нашим читачам краєзнавчого блогу пропонуємо ознайомитись зі статтею газети «Історична правда», автор Юрій Юзич, про те, коли і хто почав вітатись гаслом героїв. До слова, чотири роки тому було 100 років формування Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, які були на Волині (читайте більше про них у випуску «Краєвиду» на сайті бібліотеки).
Слава Україні! Героям Слава! Слава Нації! Смерть ворогам! Буде все Україна!

Хто і коли вигадав гасло"Слава Україні!"

неділя, 20 лютого 2022 р.

Позавчора, вчора і сьогодні, 20 лютого, ми вкотре згадаємо забитих і розстріляних Героїв Небесної сотні у 2014 році. Ми помолимось, поплачемо, передивимось фото, відео… Помолимось за душі справжніх людей, які віддали свої життя на Майдані 5 років тому, і згадаймо волинян з Небесної сотні. Хай царство їм буде небесне. Ми пам’ятаємо всіх!.
Поставте свічечки за упокой їхніх душ. І вірте в те, що їхні смерті були недаремні. Хоча вірити в це стає з кожним днем все важче…


Герой України Віктор Хом’як із Голишева Луцького району першим із волинян відійшов у вічність при досі не з’ясованих обставинах. На столичному Майдані 55-річного нашого земляка знайшли повішеним на внутрішній стороні каркасу ялинки. Йому хотіли причепити ярлик самовбивці. Але рани на тілі і голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці свідчили про те, що чоловік приїхав до столиці боротися, а не вмирати. Його смертю бандитська влада так і не залякала протестувальників.

«Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе», – процитував українського дисидента Левка Лук'яненка на своїй сторінці в соціальній мережі перед від’їздом до столиці 23-річний нововолинський герой Сергій Байдовський. Із таким девізом він неодноразово приїздив на Майдан, щоб наша країна мала щасливе майбутнє. Мріяв, що його родина нарешті об’єднається – мама і сестра повернуться додому з Італії, а брат із батьком більше не поїдуть на заробітки в Росію. Та куля снайпера наздогнала патріота на вулиці Інститутській, пробивши легені.

Кавалеру ордена «Золотої зірки» Едуарду Гриневичу із Деревка Любешівського району було 28. На Майдані почував себе щасливим, бо знайшов тут однодумців і своє місце. Він мужньо стояв на барикадах, прикривав собою побратимів, навіть коли поруч пролітали снайперські кулі. Після того як укотре відбили наступ правоохоронців, написав у соцмережі: «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов'ю Україна». Мав чітку мету – повалити владу Януковича, і вважав це справою честі та гідності. Та постріл у скроню обірвав його життя.

Герой України Василь Мойсей, студент Університету розвитку людини «Україна», який навчався у Луцьку, назавжди залишиться 21-річним. На Майдан він їхав, усвідомлюючи, що наражає себе на небезпеку. Про це свідчить його допис у соціальній мережі: «Краще вмерти вовком, ніж жити псом». Куля снайпера пробила його цивільний бронежилет і застрягла в грудях.

Його ровесник Іван Тарасюк із Залісочого Ківерцівського району був єдиним сином у батьків. 20 лютого він потрапив на Майдан уперше. Щоб не хвилювати маму, сповістив її про свою участь у Революції гідності лише тоді, коли дістався до Києва. Тато благав, щоб не йшов під кулі. Але Іван не міг ховатися за спини побратимів, бо як тоді мав дивитися їм в очі? Серед протестувальників був лише дві години. На одному з об'єктів Євромайдану піднімав Державний прапор. Саме тоді снайперські кулі й обірвали його життя.

Вдень 18 лютого Юрій Сидорчук, який родом із Олики Ківерцівського району, залишив своє робоче місце. А вночі його вже поранили в голову. Майданівці відправили побратима в Інститут нейрохірургії. За сприяння організації «Людина в скруті» його лікували у Празі, пізніше в місті Оломоуц. 130 днів чеські лікарі боролися за життя волинянина, але так і не змогли вивести зі стану коми. Серце мужнього протестувальника зупинилося.

Нагороди не отримав і 66-річний киянин Олександр Бадера, який родом із Володимира-Волинського. З перших днів він був на Майдані – готував пораненим та застудженим відвари і настої з трав. Під час нічних чергувань розповідав молодим патріотам цікаві історії про подвиги козаків і повстанців. Знав їх багато, бо був отаманом Галицько-Волинського козацтва. На криваве Водохреще його облили крижаною водою. Потім сильно отруївся газами, а в День Соборності біля стадіону «Динамо» жорстоко побили. Але він жартував: «Зламали пальця, та не зламали дух». Хоч був у вкрай важкому стані, відмовився від послуг лікарів, бо боявся потрапити за ґрати. Мріяв створити Музей січових стрільців, але смерть прийшла за його великою душею 28 січня...