вівторок, 3 січня 2023 р.

Олександр Цинкаловський

 

Олександр Цинкаловський

(9 січня 1898 – 19 квітня 1983).

«Волинь, сестра, додому... Я дуже сумую за тобою, а ще більше – за Україною...»

 

Ці слова, сказані на смертному ложі, належать Олександру Миколайовичу Цинкаловському, історику, археологу, краєзнавцю, який все своє життя присвятив вивченню історичного минулого та культурної спадщини Волині.

Наша Україна, власне Волинь, має цікаву історію і приховує чимало таємниць. А земля приховує в собі чимало скарбів минулого. Такі скарби тихенько лежать у землі і чекають свого часу, чекають на дослідника, який знайшов і описав би їх. Таким невгамовним дослідником нашого краю став Олександр Цинкаловський.

Народився вчений 9 січня 1898 року в стародавній столиці Волині – Володимирі, де проживав його дід Павло Нетецький, який цікавився історією Волині, збирав старі пам’ятки. Саме він прищепив онукові Олександрові любов до свого краю та зацікавив його історією, етнографією, сфрагістикою та ін.

Сім’я Цинкаловських у Володимирі проживала недовго. Батька, як залізничника, перевели на роботу до Ковеля, де Олександр вступив до підготовчого класу місцевої гімназії. Згодом, після вибуху Першої світової війни російська влада організувала евакуацію всіх урядовців та родин на схід. Разом з іншими родина Цинкаловських були вивезені спочатку до Тамбова, а згодом до Казані, де Олександр повернувся до навчання.

Після Лютневої революції 1917 р. евакуйовані родини почали повертатися на Батьківщину. Так Цинкаловські опинилися у Звягелі, а звідти Олександр потрапив на військову службу до Житомира. Його направили спочатку в школу Підстаршин, а далі – у Культурний відділ армії УНР. У цей час майбутній історик побував на кількох фронтах.

Справжньою школою життя для Олександра Цинкаловського було вчителювання в селі Осмиловичі Іваничівського району – у Волинському Прибужжі, де він вчиться спілкуватися з людьми праці, носіями історичної спадщини, записує від них перекази, досліджує археологічні пам’ятки.

Згодом він поступився місцем вчителя в Осмиловичах своїй сестрі Олені і переїхав до Варшави – там за порадою знаного археолога Антоновича стає співробітником Державного археологічного музею, впродовж 30-40-х рр. ХХ ст. виїжджав в експедиції по Волині, де збирав цінні матеріали.

У 1925-1929 рр. навчався у Варшавському університеті на богословському факультеті. У той час захистив магістерську дисертацію «Сліди християнства на Волині до князя Володимира», в якій науково доводив, що християнство поширювалося на Волині ще до офіційного його прийняття в Києві у 988 році.

Перед Другою світовою війною Олександр Цинкаловський став директором краєзнавчого музею в Крем’янці, який спочатку функціонував при Крем’янецькому ліцеї, а згодом став самостійною установою.

За німецької окупації він переїхав до Варшави і повернувся до праці в Археологічному музеї, де очолював волинський відділ. У часи Варшавського повстання 1944 року напівголодні, разом з дружиною, вони винесли з палаючого помешкання не особисте майно, а рукописи наукових праць...

Уже у повоєнний час історик відновив втрачені рукописи, скрупульозно збираючи їх у бібліотеках європейських університетів.

Утікаючи з палаючої Варшави, подалися на захід, а по війні поселилися в Кракові, де вчений проживав до кінця життя. Там знайшов роботу в «Домі Книги», що дало йому нагоду знайомитися з усіма книжковими новинками. Вчений займався археологією і публіцистикою, став співробітником Археологічного інституту Польської Академії наук. Друкувався в українських діаспорних виданнях «Наше Слово», «Наша Культура», Українському календарі, Православному календарі, «Літописі Волині» тощо.

Незважаючи на те, що О. Цинкаловський після Другої світової війни був відірваний від основного ареалу своїх досліджень на Волині, – його доробок зайняв належне місце серед дослідників цього краю за часів незалежності України. Щоправда, широкому загалу науковців за кордоном він був відомим ще з 50-70 рр. ХХ ст.

Внесок Олександра Миколайовича у вивченні Волинського краю настільки великий, що оцінювати його в рамках однієї науки неможливо. Це волинознавець надзвичайно широкого профілю. Багатогранність зацікавлень вченого вражає. Йому належать фахові дослідження з археології Волині і Володимирщини, сфрагістики (наука про печатки), боністики (вивчає паперові гроші), нумізматики, сакральної архітектури і живопису, фольклору й етнографії тощо. На професійному рівні вчений цікавився гідрологією та картографією. Автор 12 карт Волині і Полісся. Займався укладанням бібліографії з аналізом зразків європейської літератури.

Дослідника дуже дивував той факт, що історія Волині в радянській літературі розпочиналася з 17 вересня 1939 р., а як же тисячоліття до того? Учений досліджував мандрівку Т. Шевченка по Волині, довів, що у XVII столітті тут була вже своя опера, вивчив історію чи не кожного маленького села, хутора, урочища.

Науковець досліджував Стару (історичну) Волинь, до складу якої входять сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, частково Хмельницька і Тернопільська області. Щоб краще пізнати їхню історію, дослідник на підводі, а часто і пішки обійшов увесь край. Багатьох з цих населених пунктів нині вже немає на карті, але Олександр Миколайович увіковічнив їх на сторінках двотомного словника «Стара Волинь і Волинське Полісся», який видали у Канаді вже по смерті автора. У цій фундаментальній праці описано понад п’ять тисяч історичних об’єктів.

У поліському селі Сераховичі археолог знайшов човен зі скарбом римських срібних монет і безкорисливо передав їх до музею, а у листі до сестри писав: «Вишли кілька злотих, жити треба... Дасть Бог, віддячу за добре до мене ставлення...»

Учений довів, що Волинь – це регіон, який торгував з римськими колоніями у Північному Причорномор’ї, бо річка Прип’ять і її притоки слугували комунікативними шляхами (на цій території виявлені цінні археологічні знахідки).

Різноплановість його наукових інтересів та весь життєвий шлях О. Цинкаловського засвідчують його талант і відданість рідній землі. Науковець був щирим патріотом України, вболівав за майбутнє її історико-культурної спадщини, бо в одному з листів до родини писав: «Нікого не цікавить, яка доля все це спіткає, як не одна наша пам’ятка загинула, а наші люди будуть їсти, спати, і мовчати...»

Недарма вчений зайняв чільне місце серед дослідників Волині загалом, а Володимирщини зокрема, своїми науковими роботами показав самобутню історію рідного краю. Його непересічна постать вченого є прикладом справжнього патріота для молодих поколінь, а його науковий доробок слугує першоджерелом для сучасного дослідника.

Науковий доробок О. Цинкаловського, присвячений рідній Волині

«Materiały do pradziejów Wołynia і Polesia Wołyńskiego» (1961, 1963);

«Сліди християнства на Волині перед кн. Володимиром 981 р.» (1930);

«Княжий город Володимир» (1935);

«Волинські дерев'яні церкви XVII–XVIII ст.» (1935);

«Матеріали до праісторії Волині і Волинського Полісся» (1961);

«Ріка Прип'ять та її допливи: старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком» (1966), як Антін Бужанський;

«Старовинні пам'ятки Волині» (1975);

«Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року» (1984, 1986).

З мистецтва і архітектури Олександр Цинкаловський опублікував праці «Архітектура Лемківщини і Грубешівщини» та статті «Церкви домонгольського і монгольського періоду на Волині і в Галичині» (1969), «Хрести-енколпіони» (1972), «Церкви XV–XVIII століть на Західній Україні»

 

Твори Олександра Цинкаловського

Цинкаловський О. Волинські деревляні церкви (XVII–XVIII ст.) /

О. Цинкаловський // Життя і знання. – 1935. – Ч. 4.

Цинкаловський О. Волинь / О. Цинкаловський // Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук та ін. – Луцьк, 2007. – С. 60–65.

Цинкаловський О. Данило Братковський / О. Цинкаловський // Данило Братковський – поет і громадянин : матеріали наук.–краєзн. конф. – Луцьк, 2002. – С. 149–152.

Цинкаловський О. Дорогами Волині / О. Цинкаловський // Радянська Волинь. – 1972. – 1 листоп.

Цинкаловський О. З історії словника / О. Цинкаловський // Молода Волинь. – 1991. – 4 січ. – С. 6.

Цинкаловський О. Історико-географічний і економічний словник Волині і Волинського Полісся / О. Цинкаловський // Літопис Волині : наук.–популяр. зб. волинознавства / Ін-т Дослідів Волині ; голов. ред. Ю. Мулик-Луцик. – Вінніпег, 1977–1978. – Ч. 12. – С. 99–103.

Цинкаловський О. Камінь-Каширський / О. Цинкаловський // Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі тисячоліть : матеріали Х наук. іст.–краєзн. конф., яка відбулася у Старому Чорторийську, Маневичах, Четвертні та Нововолинську в 2000–2002 рр. : зб. наук. пр. / Манев. краєзн. музей, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, Волин. обл. т-во краєзнавців ; упоряд.

 Г. В. Бондаренко. – Луцьк, 2002. – С. 211–212.

Цинкаловський О. Княжий город Володимир / О. Цинкаловський. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 122 с.

Цинкаловський О. Оселя з часу неоліту під м. Володимиром / О. Цинкаловський // Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук та ін. – Луцьк, 2007. – С. 222–223.

Цинкаловський О. Сліди християнства на Волині до кн. Володимира Великого / О. Цинкаловський // Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук та ін. – Луцьк, 2007. – С. 224–236.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся / О. Цинкаловський. – Канада : Вінніпег. – Т. 1 : краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. – 1984. – 600 с.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся / О. Цинкаловський. – Канада : Вінніпег. – Т. 2 : краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. – 1986. – 578 с.

Цинкаловський О. Старовинні пам’ятки Волині / О. Цинкаловський. – Торонто : Т-во «Волинь», 1975. – 124 с.

Цинкаловський О. Хрести-енколпіони / О. Цинкаловський // Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук та ін. – Луцьк, 2007. –С. 237–243.

Цинкаловський О. Церкви XV-XVIII cт. на Західній Україні / О. Цинкаловський // Церковний календар. – Варшава, 1970.

 

Література про Олександра Цинкаловського

Білик В. Матеріали О. Цинкаловського у фондах Волинського краєзнавчого музею / В. Білик // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Олександр Цинкаловський і край : матеріали XXVII міжнар. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 1020-ій річниці від першої писемної згадки про Володимир та 110-річчю від дня народж. О. Цинкаловського – Луцьк, 2008. – Вип. 27. – С. 49–53.

Бобак О. М. Час відкривати істину : родовід Олександра Цинкаловського – патріарха волин. краєзнавства : худож.-біогр. оповідь / О. М. Бобак. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 109 с.

Бундак О. Олександр Цинкаловський : історико-археологічні студії / О. Бундак // Українська історична наука на шляху творчого поступу : в 3 т. : [доп. та повідомл.] / ІІІ Міжнар. наук. конгрес укр. істориків, Луцьк, 17-19 трав. 2006 р. ; Волин. нац. ун-т. ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2008. – Т. 3. – С. 364–368.

Гачол А. Місця, пов'язані з життям та діяльністю Олександра Цинкаловського / А. Гачол // Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби : навч. посіб. / М. М. Кучинко, Г. В. Охріменко, В. Савицький. – Луцьк, 2008. – С. 243–244.

Гика В. М. Волинські дороги Олександра Цинкаловського : (за матеріалами документів Волинського обласного архіву) / В. М. Гика // Роде наш красний : Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 646–648.

Дзюбан О. Олександр Миколайович Цинкаловський – археолог, історик, музейний працівник, публіцист / О. Дзюбан // Українська періодика. Історія і сучасність : доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.–теорет. конф., Львів, 17–18 трав. 2002 р. / за ред. М. М. Романюка – Львів, 2002. – С. 635–639.

Енциклопедія українознавства : словникова частина / голов. ред.

В. Кубійович. – Львів : Молоде життя, 1993 – Т. 10. – Перевид. в Україні. – 2000. – С. 3681.

Кучинко М. Археологічні уроки Олександра Цинкаловського / М. Кучинко // Погорина : літ.–краєзн. альм. Рівненщини / ред. та упоряд. Є. Цимбалюк. – Рівне : Овід. – 2016. – C. 296–299.

Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук та ін. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007. – 740 с. – (Краєзнавча бібліотека Волині).

Ошуркевич О. Етнокультурні дослідження Олександра Цинкаловського / О. Ошуркевич // Минуле і сучасне Волині : Олександр Цинкаловський і край : матеріали ІХ наук. іст.–краєзн. міжнар. конф., 20–23 січ. 1998 р. / відп. ред. Г. В. Бондаренко. – Луцьк, 1998. – С. 53–54.

Петрунін О. Олександр Цинкаловський, син Володимира-Волинського / О. Петрунін // Слово просвіти. – 2017. – № 10. – С. 11.

Терський С. Цинкаловський Олександр Миколайович / С. Терський // Історія археологічних досліджень та історичного краєзнавства Волині : монографія / С. Терський. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2010. – С. 202–203.

Цибульська О. Олександр Миколайович Цинкаловський / О. Цибульська // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олександр Цинкаловський і край : матеріали ХХVІ міжнар. наук. іст.–краєзн. конф., присвяч. 1020-ій річниці від першої писем. згадки про Володимир та 110- річниці від дня народж. О. Цинкалавського, м. Володимир–Волинський. – Луцьк, 2008. – Вип. 27. – С. 32–36.

Шестакова Н. Олександр Цинкаловський та архів історії Унії / Шестакова Н // Волинська ікона. – 1998. – № 3. – С. 33–45.

Шиприкевич В. Олександр Цинкаловський / В. Шиприкевич // Роде наш красний : Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк : Вежа, 1999. – Т. 3. – С. 649–652.

Янович Б. Олександр Цинкаловський: історія кохання / Б. Янович // День. – 2017. – 28–29 квіт. – C. 1.

Вірш про Олександра Цинкаловського

Бобак О. Олександру Цинкаловському: [вірш] / О. Бобак // Пересопниця: стежками краєзнавчих подорожей / упоряд. В. М. Войтович. – Рівне : В. Войтович. – 2012. – C. 64.

 


пʼятниця, 23 грудня 2022 р.

23 грудня 1961 року зустрічає свій День народження Василь Слапчук – український поет, прозаїк, літературний критик.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України.

З великою повагою і радістю вітаємо Вас з днем народження! Нехай сьогодні і завжди в це свято Вам буде тепло від турботи і уваги дорогих людей!

Нехай міцним буде те, що найдорожче в житті — дружба, здоров'я, сім'я! Здоров'я Вам, благополуччя, сонячних фарб у житті!

Про Василя Слапука:

Народився в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області.

Після закінчення Лобачівської середньої школи навчався професії шліфувальника у Луцькому технічному училищі № 1, після якого працював на автозаводі «Комунар» м. Запоріжжя.

Військовий обов'язок відбував у Афганістані. Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді. 12 лютого 1981 року відділення, у якому він служив, залишили прикривати відхід колони, під час бою БМП (бойову машину піхоти) підбили з гранатомета. У результаті вибуху заклинило башту. Слапчукові вдалося усунути пошкодження, після чого продовжували бій. 4 червня 1981 року отримав контузію, коли БМП підірвалася на міні. Від госпіталізації відмовився, зоставшись на бойовій позиції. 18 червня 1981 року під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (одна з п'яти наймасштабніших військових операцій, що проводилися радянськими військами на території Афганістану 1981 р.) у провінцїї Нангархар, був тяжко поранений. Ця база стала відомою після того, як 2001 р. її довелося штурмувати американським військам. Лікувався у шпиталях м. Ташкента та м. Львова.

Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988–1993). Кандидат філологічних наук 2011 р. Кандидатська дисертація: «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)».

Голова Комітету Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

Член Комітету з Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.

Почесний громадянин Луцька (2010)

Почесний громадянин Волині (2011)


пʼятниця, 28 жовтня 2022 р.

Презентація книги Тараса Матвіїва «Мої думки»

27 жовтня працівники краєзнавчого відділу Волинській обласній бібліотеці для юнацтва в хабі Мераба студентам Волинського національного університету та Луцького педагогічного коледжу, а також, ліцеїстам ВОЛзПФФП ім. Героїв Небесної Сотні презентували книгу Тараса Матвіїва «Мої думки».

У цій книзі вміщено частину життя журналіста, майданівця, волонтера, громадського активіста, депутата, офіцера, Героя України, посмертно.

Він мужньо захищав нас з вами, загинув рятуючи своїх побратимів, йому було лише 32.

Усі присутні вшанували хвилиною мовчання пам'ять Тараса та всіх Героїв України

Він прожив коротке, але, дуже круте земне життя.

У нього безліч амплуа. Кожне з них пронизане відвагою, жертовністю, відданістю.

Запрошений до слова та спільної молитви капелан, духівник сім’ї Матвіївих, отець Леонід із храму Покрови Пресвятої Богородиці  Кохавинського монастиря імені св. Герарда розповів про життєві досягнення Героя, про його жертовність задля українського народу, про його любов.

Так, найкраще про Тараса говорять його справи. Найголовнішим стало виконання заповіді Любові: покласти душу свою за друзів своїх.

З рукописного: 

«Любов - конечна мета свободи.

Довершена особистість досягає просвітлення через очищення любов'ю.

Не знання, не воля і сила є ціллю свободи, а - любов.

Вона є шлях і потреба, і мета.

Особистість не може самотворитися. Вона не буває щаслива у собі для себе.

Попри закони справедливості і логіки - вона, будуючи себе, віддає себе до скону. Вона знаходить щастя в інших. Для себе її не існує.

Особистість розчиняється у Світі. Любов особистості - особливе надпоняття, бо наближається за рівнем відчуття до Батьківської любові. Саме любові, що виходить поза межі звичайного мислення, саме любові, відважної до самознищення - саме на таку відповідь очікує Господь».

Літературною редакторкою та упорядницею книги "МОЇ ДУМКИ. Тарас Матвіїв | Ритмопроза" стала мама Тараса, Валентина Матвіїв.

У ній все досконало: зміст, ілюстрації, фактура, шрифти...

А найголовніше - у ній сам Тарас.

Матір воїна Героя України Тараса Матвіїва Валентина Матвіїв, котра була присутня на презентації, розповідала:

"Видати збірку, книгу, спогади..." Друга мрія сина у списку з 51 мрії, який ми знайшли вже після...

Але першою була "Перемога: Крим і Донбас".

Тому своє життя, свою молодість, всі свої сили, уміння й таланти Тарас поклав на алтар цієї заповітної мрії - від перших днів Революції Гідності і аж до останнього подиху на передовій фронту роzzійсько-української війни.

Тому здійснили цю мрію за нього ми, батьки...

Як уміли, як відчували, як осягнули... »

Дякуючи волинським волонтерам Меценатам для солдата, зокрема, Руслану Теліпському, Тарас  пустив коріння у Луцьку на довгі віки.

Повернувся кленом туди, де вперше побачив світ.

До слова, він ще й придбав 20 примірників книги автора, оскільки Українське Слово - це також зброя проти ворога.

Ця література буде спрямована у бібліотеки області.

Слова співчуття та вдячності усім присутнім висловила директорка Волинської обласної бібліотеки для юнацтва Алла Єфремова та зачитала вірш Тараса, про Волинь.

Потужним атмосферним підсиленням заходу стали музично/вокальні композиції бандуристки Катерини Миронюк та гітаристки Наталії Максимук.

На останок, усі виконали Гімн України, а  батько/офіцер Тарас Григорович подякував усім за організацію та проведення заходу, зауважив, що його син безперечно був патріотом, але, він ще й був життєрадісним, коханим і закоханим.

Тарас Матвіїв  - чудовий приклад для наслідування. Ті, хто мали щастя й честь його знати, - це підтвердять. Хто ж не був знайомим, запрошую до знайомства через книгу Тараса.

 







вівторок, 30 серпня 2022 р.

#ЧитаюІмена2022

 

 

(Корсак І. Ф. Отаман Чайка : роман / І. Ф. Корсак. Київ : Ярославів Вал, 2010. 192 с. (Українська Кліо). 

Світ книги Івана Корсака «Отаман Чайка» #ЧитаюІмена2022 

Польська еліта у першій і певною мірою другій половині ХІХ століття була пронизана українофільськими тенденціями. Підтвердження цьому – поява «української школи» у польській поезії в Кременецькому ліцеї, салону при князівському палаці Сангушків, де була створена двома мовами Томашем Падурою відома пісня «Гей, соколи». Все це не могло не вплинути на світогляд героя книги Івана Корсака «Отаман Чайка» – Міхала Чайковського.

Родовитий шляхтич із спольщеної української родини, оточений українським світом і спогадами про козацьку вольницю, герой книги, разом із такими, як сам поляками, намагається зацікавити тодішню Європу Україною і її жагою до волі. Саме життя отамана Чайки (1804-1886), сповнене духом авантурництва й дивовижних, почасти парадоксальних поворотів долі. Та й сам карколомний сюжет книги, головні герої якої є реальними історичними особами, не залишить байдужим читача.

То хто ж він – Отаман Чайка з точки зору Івана Корсака – авантюрист чи герой, польський шляхтич, повстанець, ініціатор і учасник державних переворотів на Балканах, письменник, дипломат і, зрештою, командир Полку козаків оттоманських, останній кошовий отаман? А чи передусім це поляк, відданий ідеї звільнення України від російського поневолення?

Письменник блискуче відповідає на ці питання, описує життя Чайковського – химерне, складне, авантюрне і неймовірно захопливе. Правнук гетьмана Брюховецького по матері, він виховувався в родині, у якій шанували спогади про славне козацьке минуле. Міхал народився на нашій Волині і на все життя зберіг любов до неї.

У 1831 році він звільнив своїх кріпаків і приєднався до поляків, які повстали проти російського царату, а після поразки Листопадового повстання втік до Парижа, а згодом оселився в Стамбулі й був очільником таємної шпигунської організації, яка мала на меті дестабілізацію дій росіян на Балканах. За завданням  князя Адама Чарторийського ініціював переворот у Сербії.

Пізніше Міхал Чайковський під тиском обставин був змушений прийняти іслам і став Садик-пашею, сформував козацькі загони, хотів відновити Січ за Дунаєм. Він створив Полк козаків оттоманських і успішно проявив себе як командир протягом російсько-турецької війни, воюючи проти росіян на боці турків, навіть отримав титул «Око, вухо і правиця престолу». Великий польський поет Адам Міцкевич, перебуваючи в загонах Садика-паші (Міхала Чайковського), заразився холерою та помер у нього на руках.

Наприкінці життя Міхал Чайковський зміг повернутися на рідну землю, проте останні роки доживав у бідності й самотині. Вкоротив собі віку й був похований поруч із близьким другом та бойовим побратимом Адамом Морозовичем.

Невгамовна натура знайшла свій відбиток у його творчості, літературна спадщина складає 12 томів. Міхал Чайковський репрезентує так звану «українську школу» в польській літературі ХІХ ст. Йому навіть приписують авторство знаменитого програмного твору кирило-мефодіївців «Закон Божий, або Книга Буття українського народу» (про це говорив сам Микола Костомаров).

Чайковський завжди вважав себе поляком, проте ідея незалежної України була для нього на першому місці. Мрією Чайковського було воскресіння Запорозької Січі, старої козацької України.

Завдяки роману Івана Корсака образ Міхала Чайковського постає в нашій уяві повнокровним, об'ємним, живим. Ми наче торкаємося до життя цієї людини, його боріннями, розуміємо його ідеї й поривання. Воно було неймовірним у цієї унікальної особистості і захоплює нас до останньої сторінки.

Читайте роман і пориньте у багатий світ «Отамана Чайки»… 

                                                                       Ірена Горлінська


пʼятниця, 27 травня 2022 р.

З рубрики «Цікаві факти про відомих волинян». Академік Михайло Кравчук

Ну що, наші безцінні читачі? Ми продовжуємо вас знайомити з цікавими фактами про Волинь та відомих волинян. Сьогодні у нас цікаві факти про математика, українського академіка Михайла Кравчука. На монастирській стіні будівлі, де розташувалась наша бібліотека є пам’ятна дошка академіку. Знаєте чому? Бо він тут вчився, в цьому приміщенні на початку минулого століття була українська чоловіча гімназія. Отож, про Михайла Кравчука.


1.  Дідусь Михайла Кравчука по мамі за національністю – німець. Маму звали Адельфіна Фрідріхівна. Другий дідусь по батькові Йосип – українець, селянин, був шевцем.

2. В сім’ї Кравчуків розмовляли українською. Хоча всі в сім’ї вільно володіли польською, німецькою, французькою, і діти, і батьки. Принципова позиція.

3. Закінчив Луцьку гімназію із золотою медаллю і відразу вступив на математичний факультет до Київського університету.


4. Його дуже цінували викладачі, поклопотали залишити Михайла Кравчука у виші, бо в ньому просто шаленів талант математика. І всі це бачили і розуміли!

5. Вперше створює словник математичних термінів! Аж три томи! Він це зробив на віки і для України разом зі своїм колегою академіком Федором Калиновичем! Це була подія!!!

6. У громадянську війну виїздить в село під Києвом, працює вчителем. Треба було рятуватись від голоду і розрухи.

7. В 20-ті роки ХХ століття працює викладачем, повністю присвячує себе науці. Бо наука – то прогрес і майбутнє.

8. Став наймолодшим академіком Всеукраїнської академії наук. Йому було тільки 37 років.

9. Його науковими роботами цікавились математики і фізики усього світу.

10. В 1937 році починається тотальне фізичне знищення українських науковців, митців, літераторів. Всієї української інтелігенції.  Кравчука назвали прихованим націоналістом! Його арештовували два енкаведешника з освітою 7 класів і тотальною ненавистю до українства та освічених людей.

11. Геніального математика, того, за чиїми розрахунками створили перший комп’ютер і перші космічні кораблі, за націоналізм ув’язнили на 20 років таборів і 5 років позбавлення політичних прав.

12. Маршрут його висилки : Київ – Владивосток – Магадан – Колима

13. Його не стало в 50 літ. І не згадували його, хоча й реабілітували, до 1991 року.

14. Ім’я українського математика Михайла Кравчука внесено ООН до Міжнародного календаря видатних науковців світу.

15. В наш час математичні рішення Кравчука допомагають науковцям з усього світу обробляти та відновлювати зображення відеоматеріалів, розпізнавати характер пухлин та розшифровувати арабські рукописні слова.


неділя, 17 квітня 2022 р.

В’ячеслав Липинський або Що треба знати про державотворчий націоналізм (до 140-річчя від дня народження видатного мислителя, філософа, політолога).

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський 5 (17) квітня 1882, с. Затурці, Володимир-Волинський повіт, Волинська губернія – 14 червня 1931, Перніц біля Відня, Австрійська Республіка – український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Цей поляк із забезпеченої шляхетської родини став українцем по своєму духу і багато зробив для того, щоб українці відчули себе державною нацією. Красномовно свідчать його слова. «Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний – такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».

Коротко розповімо про його погляди. Його тези про державотворчий націоналізм. Перш за все В’ячеслав Липинський вважав, здобуття Україною державної незалежності можливе лише через спадкове монархічне правління. Гетьмана України він розглядав своєрідним «національним прапором», живим символом України, навколо якого мало згуртуватися все населення – тобто він був прихильником конституційної монархії і є засновником українського консерватизму.

Ще одна засада цього відомого мислителя, філософа, політолога є основна умова створення української державності – це єдність: релігійна, регіональна, політична. І дійсно так, зараз,під час війни – це дуже помітно.

Українську державницьку ідеологію В. Липинський вбачав у давніх народних традиціях, зокрема на державному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етнічній культурі хліборобської спільноти. Що ж ж стосується парламенту, то він вважав, що парламентаризм при однопалатній системі із

загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демократії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський вважав, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існування від демократії і що демократичні нації можуть існувати тільки там, де була чи є своя власна

національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.

         Що таке охлокатія – це влада натовпу, іншими словами анархія, некотрольована народна маса, яка невдатна мислити по державницьки.

В. Липинський підкреслював, що політика – це вміння вибрати такий метод здобуття та організації влади і організації громадянства, який би уможливив будову і збереження окремої держави на українські землі і забезпечив існування та розвиток української нації.

Важливим здобутком В. Липинського стало створення теорія модерної нації, яку він почав розробляти одним із першим серед європейських філософів. На думку вченого, головною підставою належності людини до тієї чи іншої нації є її почуття «територіального патріотизму» та солідарності з усіма постійними жителями своєї країни.

Одже, В. Липинський намагався поєднати держвотворчі процеси минулого із модерним баченням на той час творення держав, враховуючи досвід європейских держав, консерватизм із викликами сьогодення

Хто захоче ознайомитичя більше з діяльністю В. Липинського, пропонуємо вашій увазі фільми, присвячені цій неординарній особистості.

140 років від Дня народження В’ячеслава Липинського

https://www.youtube.com/watch?v=LQgLHC908Rk

Календар історії та культури | Олексій Сінченко | В'ячеслав Липинський

https://www.youtube.com/watch?v=csckBo_K2W8

Тетяна Осташко. Збірник «В'ячеслав Липинський та його доба»

https://www.youtube.com/watch?v=pP7lfdM8pa0

В'ячеслав Липинський. Державницька концепція. Розмова з Тетяною Осташко

https://www.youtube.com/watch?v=rraMVVEsgU0

Відеоблог Володимира Кулика | В'ячеслав Липинський

         https://www.youtube.com/watch?v=qqzifoZHLhk

Як став українцем В'ячеслав Липинський (поляк за походженням) | Велич особистості | червень 15

https://www.youtube.com/watch?v=VPZLuteoMEE

В’ячеслав Липинський: «Польська кров української групи

https://www.youtube.com/watch?v=xxSzdZbRALY


пʼятниця, 1 квітня 2022 р.

Галині Марчук – многая літа!!!

 

1 квітня святкує свій день народження знана волинянка, дослідниця дзвонарського мистецтва і чарівна в свої 75 років Галина Степанівна Марчук! Щиро вітаємо ювілярку, хай має міцне здоров’я, щоб в день звільнення України від ноги останнього рашиста на нашій землі, вона мала сили і міць духу задзвонити в переможні дзвони дзвіниць Луцького замку та величних храмів Луцька!

Хто не знає пані Галину, то знайомтесь:

народилась у Володимирі, школу закінчувала вже у Луцьку

З 1978 року навчалася у Рівненському автотранспортному технікумі за спеціальністю «технік-механік»

 у 1982 році отримує освіту у Львівському політехнічному інституті

відразу почала займатись дослідницькою роботою в галузі охорони пам’ятників культури

вперше звук и дзвонів почула у 80-х роках, вже на роботі в Державному історико-культурному заповіднику Луцька

вперше почала вчитись грати в дзвони ще у 1989 році на відновленій дзвіниці Луцького Свято-Троїцького собору

стала однією з ініціаторок і збирачів колекції дзвонів у музеї Луцького замку

Започаткувала фестиваль дзвонового мистецтва “Благовіст Волині”

створила науково-методичний центр дзвонового мистецтва

зібрала колекцію з понад 350 сувенірних дзвоників

вивчає історію дзвонів і дзвонарське мистецтво – людвісарство, ливарство як мистецтво

здобувала вищу освіту у Люблінському Католицькому університеті Яна Павла ІІ (Польща), де отримала диплом магістра в 60 років. Браво!!!

працювала директором Будинку культури в районі Вересневе м. Луцька

видала книги «Мідний голос віків», «Дзвони: повернення до витоків», «Дзвони в історії і культурі народів світу»

нагороджена великою шаною і любов’ю волинян

 премії різні – так, вони є, обласні, міські. Але з часом ніхто їх не пам’ятатиме, пам’ятатимуть людину і її працю для багатьох вільних нащадків-українців

Чекаєм на ту пісню дзвонів, пані Галино! З днем народження!