Служити Україні та душі: портрет українського політичного, церковного та громадського діяча Івана Власовського

            140 років від дня народження І. Ф. Власовського (1883-1969) – українського політичного, церковного і громадського діяча

Іван Федорович Власовський – церковний, педагогічний і громадський діяч, народився 28 серпня 1883 року в сім'ї Марфи і Федора – псаломщика (згодом диякона) Покровської церкви у с. Вільшанка Харківської губернії.

Нижчу і середню науку Іван Федорович проходив у духовній школі і духовній семінарії у Харкові, а вищу богословську – в Київській Духовній Академії у 1904-1908 pоках.

У час навчання в академії найбільше виявив схильність до філософських та богословських дисциплін. Він слухав виклади таких відомих професорів, як В. Завітневич, В. Екземплярський, І. Рибинський, І. Четвериков, О. Глаголев та М. Петров, автор першого начерку історії українського письменства.

У 1908 р. Іван Федорович успішно закінчив академію, захистив кандидатську роботу, де піддав гострій критиці погляд на християнство представників марксизму, яким захоплювалась тодішня інтелігентна молодь. За згадану вище працю вченого-богослова позбавили права викладати в духовних семінаріях і школах. Іван Власовський перейшов у підпорядкування Міністерства народної освіти.

У 1908-1917 рр. працював у школах Міністерства освіти на Полтавщині, у Конотопі – спочатку вчителем, потім директором гімназії, викладав українську мову, літературу, історію. Писав статті для журналу «Вера и разум» на теми примирення релігії і науки, взаємовідносин релігії і нації.

У 1917 р. Іван Федорович одружився з вчителькою Катериною Іванівною.

У 1918 р. Іван Власовський обійняв посаду директора Луцької державної чоловічої гімназії. В ті роки на Волині, як і в інших  регіонах України, розгортався національно-визвольний рух. Документальних свідчень про участь Івана Власовського у військових діях немає і можна лише припустити, що він не лишався осторонь громадського та національно-церковного життя.

Обійнявши посаду директора гімназії, він наполегливо почав українізацію навчального закладу, який працюв в Луцьку з 1895 року. Переведення навчання в гімназії на українську мову йшло поступово, оскільки не вистачало підручників та вчителів відповідної кваліфікації. Директор викладав у гімназії українську мову, літературу, філософську пропедевтику (введення у науку), друкував у різних виданнях статті про Т. Шевченка, П. Куліша, Лесю Українку, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Нечуй-Левицького.

Іван Власовський був одним із організаторів «Просвіти», проведення Шевченківських урочистостей у Луцьку в 1922-1928 роках. Польська влада, що прагнула якнайшвидше полонізувати українське населення, пильно стежила за діяльністю вчителів-українців, свідомих активних патріотів та усувала їх зі шкіл. Таке сталось і з Власовським. У 1926 р. його звільнили з посади директора й позбавили права вчителювати в гімназії.

Після звільнення Іван Власовський зосередився на церковних справах. Спільно з лікарем А. Річинським 5-6 червня 1927 р., організував у Луцьку Загальноволинський православний з’їзд  який підтримав українізацію Православної церкви в Польщі. Ім’я і справи Власовського стали відомими українській громадськості. Його у 1928-1930 рр. обрали до польського Сейму. Він надалі брав участь в українізації православного церковного життя: у роботі братства Чесного Хреста, Комісії для перекладу богослужбових книг, луцького Товариства ім. П. Могили. Товариство видавало журнал «За соборність», редакцію якого очолив Іван Власовський. Журнал популяризував історію православ’я в Україні й обґрунтовував ідею соборного устрою Православної церкви. Пізніше очолив двотижневик «Церква і нарід» (1935-1938 рр.) – орган Волинського єпархіального управління. Виразно національна спрямованість журналу призвела до його заборони Міністерством віросповідань й освіти Польщі, а сам Власовський був декілька раз заарештований за проукраїнську діяльність, відбував ув’язнення в ізоляційному таборі в Березі Картузькій (тепер м. Береза, Білорусь).

З початком Другої світової війни вчителював у Кременці. У 1942-43 рр. був секретарем в новоорганізованій в Луцьку Адміністратурі Української Православної Автокефальної Церкви на українських землях під окупацією німців. Він був найбільш досвідченим радником митрополита Полікарпа, який очолював Адміністратуру.

Керівництво УАПЦ, священики, які підтримували ідею незалежної України та самостійної церкви, прагнули об’єднання автономної і автокефальної церков. Але це суперечило планам гітлерівців. Критичне ставлення до розпоряджень німецької адміністрації суворо каралося. За такі дії було попереджено митрополита Полікарпа та його співробітників. Декілька місяців провели в ув’язненні єпископ Мстислав (Скрипник) і сам Іван Власовський. Останні 3 місяці його утримували в Рівненській в’язниці.

У 1944 році Іван Власовський емігрував спочатку в Прагу, де працював у бібліотеках. В 1944-1948 роках він перебував в Німеччині, де вів активне просвітницьке життя, став директором Канцелярії Священного синоду, директором Богословського інституту. За його участю було розроблено статути церковного управління й церковно-парафіяльних рад. У 1945 р. він брав активну участь у підготовці й роботі І Собору УАПЦ у Німеччині.

Увесь цей час Іван Власовський накопичував фактичний матеріал для найголовнішої праці свого життя – «Нарису історії Української Православної Церкви». Ці задуми йому вдалося частково реалізувати після створення 1946 р. в Німеччині Українського православного богословського наукового інституту. Тут він разом з іншими науковцями та богословами впорядкував богослужбові тексти українською мовою, готував до видання богослужбові книги, налагодив релігійну освіту та організував систему християнського виховання в українських родинах. Невдовзі інститут був перетворений у Богословсько-педагогічну академію, де на богословському та педагогічному факультетах навчалось більше 100 слухачів і викладалося 23 богословські дисципліни. Через брак коштів у 1952 р. академія припинила своє існування. На той час значна частина української інтелігенції виїхала в інші країни, переважно у США та Канаду.

У Канаді Іван Власовський у 1948-50-х роках проживав у Торонто, викладав богословські науки і українську мову в Колегії Св. Андрія Первозваного, читав лекції, багато писав, редагував відновлений журнал «Церква і народ». Друкував статті в часописах «Українське Православне Слово», «Рідна церква», «В обороні віри».

Канадський період життя професора позначений чималим науковим доробком, численними працями на церковно-історичні теми, серед них: «Канонічні й історичні підстави для автокефалії Української православної церкви», «Князь К. К. Острозький», «Православно-християнське моральне богослов’є», І і II частина збірки проповідей «Живе слово», «Києво-Печерська лавра», «Церква і держава» і «Православіє і католицтво». Деякі з них побачили світ тільки після смерті професора.

Протягом 1955-1966 років вийшло друком чотиритомне у п'яти книгах видання «Нарису історії Української Православної Церкви». Головна праця Івана Власовського розкриває не лише історію створення та функціонування різних структур Української церкви, а й аналізує сутність духовного багатства нації, важливість національно-церковних ідеалів для утвердження незалежної України. Ідею написання цієї книги висунув у 1942 р. митрополит Полікарп, який потім неодноразово цікавився станом дослідження й можливістю надрукувати його. Вихід у світ багатотомної монографії став справжньою подією. На жаль, тоді тільки для української діаспори.

       10 жовтня 1969 р. Іван Власовський помер. Похований на кладовищі «Проспект» в м. Торонто. В 1974 році вийшло друком видання Українського православного братства Св. Володимира «Іван Власовський. Пропам’ятна книга».

Література

Власовський, І. Князь К. К. Острозький – знаменитий патрон і оборонець Православ'я в історії українського народу (1608 – 1958). – Ню Йорк, 1958. 64 c. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0007005 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви : [в 4 т., 5 кн.]. Київ : [б.в.], 1998.

Т. 1. Репр. вид. 1998. 293 с., [18] арк. іл. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002154 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Т. 2. Репр. вид. 1998. 397 с. : іл. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002155 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Т. 3. Репр. вид. 1998. 389 с., [1] c. : іл. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002156 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Т. 4, ч. 1. Репр. вид. 1998. 384 c. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002157 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Т. 4, ч. 2. Репр. вид. 1998. 415, [1] c. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002158 (дата звернення: 28.08.2023). – Назва з екрана.

*********************************************************

 

Борщевич В. Т. Волинський пом’янник : [біограф. нариси про православ. єпископів, священників, дияконів ченців і черниць, церковнослужителів Волині – жертв тоталітар. режимів ХХ ст.]. Рівне. Рівн. друк., 2004. 408 с. : фот.

Власовський Іван Федорович. ВікіпедіЯ. Текст. дані. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата перегляду: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Іван Власовський. Національний університет «Київо-Могилянська академія». Текст. дані. URL: https://vm.ukma.edu.ua/person/vlasovsky/ (дата перегляду: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Іван Власовський : Пропам’ятна книга. Торонто. Українське православне братство Св. Володимира, 1974. 142 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/15437/file.pdf (дата перегляду: 28.08.2023). – Назва з екрана.

Рожило М.  Іван Власовський – редактор і видавець українських церковно-громадських часописів Волині 30-х pp. XX ст. Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи : матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф. мол. науковців (Луцьк, 16-17 трав. 2014 р.).  Луцьк, 2014. С. 26–30. У надзаг.: М-во освіти і науки України, Східноєвроп. ун-т ім. Лесі Українки, Ін-т філології та журналістики.