неділю, 1 серпня 2021 р.

Серпень, дорогоцінні краєзнавці і читачі нашого блогу!!! Завжди 1 серпня згадується нами як той день, коли перестала мучитись хворобами і болем житейським Леся Українка. І часом корисно поперегортати старі вирізки старих жовтих від часу газет. До прикладу, сьогодні почитайте собі і для себе дві статті про Ларису Косач. В пам'ять про неї.




ЛЕСЯ УКРАЇНКА: 105 РОКІВ ТОМУ
На невисокому постаменті 1977 року встановлено пам’ятник геніальній письменниці Лесі Українці, відтворений скульпторами А. Німенком та М. Обезюком.
До підніжжя шанувальники поетичної Лесиної музи першого серпня покладуть квіти вдячності.
Минає сто п’ять років з часу, коли в грузинському місті Сурамі відійшла у вічність Леся Українка, для якої Волинь була отчим домом.
Луцькі лікарі, що обстежували ще юну Ларису Косач, безпомилково встановили діагноз "костоїд», їй рекомендували лікування у хірургів. Під хлороформним наркозом хірургом Рінеком було видалено уражені кісточки лівої китиці. З вилікуваною, але скаліченою рукою Леся не могла далі займатись музичною освітою, про що писала М. Драгоманову: "Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет..." Знову почалися відчутні болі в правому кульшевому суглобі...
На початку 1899 року хвора відвідує Берлін, де її консультує відомий операціями на черепі і головному мозку професор Бергман. У приватній клініці проводиться операція. Після чотирьох місяців лікування в ортопедичному апараті поетеса повертається на Волинь. Лікування виявилось успішним після тривалого перебування під наглядом медиків і виконання настанов професора. Хірургічний метод, як найбільш радикальний, вернув здоров’я, працездатність, бажання діяти, творити. Та ненадовго. З’явились ознаки туберкульозу легень. А з ними – нові переживання. Лікування проводилось в Карпатах.
Перебування у Сан-Ремо (Південна Італія) зміцнило загальний стан здоров'я. Після другого перебування в Сан-Ремо, вертаючись на Україну через Швейцарію , була оглянута в Берні професором Салі, в Цюриху – професором Ейхгорном. Встановлено стан, що дозволяв зайнятись своїми житейськими справами. Але... рекомендовано осінньо-зимові місяці перебувати на півдні.
Лариса Петрівна кожну зиму, починаючи з 1903 року, проводила на Кавказі, де працював її чоловік Климент Квітка.
Давали про себе знати і болі в попереку. Лікарське обстеження в Ялті виявило туберкульоз нирок. Операція виявилась неможливою. Рекомендоване консервативне лікування. Найбільш оптимальним місцем для лікування хворих з нирковою патологією вважався Єгипет, де у пансіонатах "Континенталь", "Вілла Тевфік" судилося мешкати Ларисі Петрівні. Вертаючись з Єгипту, вона через Одесу й Київ вирушила на Кавказ, в Кутаїсі, до чоловіка. А здоров’я катастрофічно підводило. Хвору перевезено до Сурамі, де лагідніше повітря, а спека менш надоїдлива. Та не надовго протрималось уявне покращення. Життєві резерви вичерпувались. З кожною хвилиною їх лишалось менше. Наступала ніч.
А з нею вічний, непробудний сон... Як і вічне існування в Слові.
За статтею Е. МАЗЯРЖ


ЖІНКА З ДУШЕЮ ПРОМЕТЕЯ
Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що се неправда  або не ціла правда. Бо се засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона  вмерла від того внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще  нездійснимого, – сю маленьку жінку з душею скованого Прометея. Вона  вмерла прудко, бо люде, що живуть так інтенсивно, живуть коротко.
Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самітною. Тою самотою, котру зносити потраплять лише такі затяті душі, як та, що її мала вона; як люде повні глибокої віри в своє покликання. Але подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Краска сорому, що горіла в неї на лиці за її націю, тепер не палила б її обличчя. Пляма рабства, що тяжіла на нації – змивається кров'ю тих "местників дужих", про яких мріяла вона. Як би не скінчилося їх діло, до кого кликала поетка своїх оспалих земляків, ніхто вже не назве сеї нації "паралітиком на роздорожжі". Іскра людської і національної гідності, що її хотіла поетка, як Прометей, вирвати "з рук заздрих Олімпійців, як частинки з попелу Титана в легенді про Діоніза, перейде в кождого з її духових нащадків. Чим не скінчилося би страшне змагання, в котрім знеможується нація, всі, навіть духові противники поетки, що не розуміли її пророчого шалу и її жорстокої правди – мусітимуть скорше чи пізніше, як перед труною Кошута недавно Мадяри, зложити вінець із написом – "Ти переміг!" А може сі змагання вже тепер приведуть до здійснення мрій цілого ряду поколінь?
Тоді нація певно хоч би й пізно, але визнає як одного з своїх духових вождів ту слабу жінку, чий віщій дух ще в темну ніч перед пробудженням народу вказував йому страшну и величну путь безумства і слави.  Тоді останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону – збудованого своїм великим людям свобідною нацією, яку вона так немилосердно картала і так безумно любила...
Д. ДОНЦОВ,
"Поетка українського рісорджімента", 1922 р. (збережено орфографію автора)

Немає коментарів:

Дописати коментар