вівторок, 20 лютого 2018 р.

Їх серця перестали битися 4 роки тому – на мирній території, у самому центрі Києва під час обстрілів Майдану. Шануєм їхню пам’ять… 128 мужніх і чесних українців, які загинули на Майдані і після, вже не переборовши важкі поранення… 8 волинян пішли Додому не у свій час… Згадаймо їх, які поклали свої життя на вівтар нашої свободи. Поіменно. Поставте свічечки за упокой їхніх душ. І вірте в те, що їхні смерті були недаремні. Хоча вірити в це стає з кожним днем все важче…




середа, 17 січня 2018 р.

Дорогоцінні наші відвідувачі блогу! Радісно знати, що є люди, наші колеги, науковці, музейники, які ламають стереотипи тим людям, які приходять до бібліотек чи музеїв, і вивчення творчості Лесі Українки та взагалі історичних подій у яких завершується на вивченні шкільної програми.
В січні цього року в Музеї видатних діячів української культури презентували проект під назвою «Модні історії в домі Косачів». Якому вбранню віддавала перевагу Леся Українка та її мати Олена Пчілка? Про модні уподобання містян кінця ХІХ - початку ХХ століття тому розповіла дослідниця Оксана Константинівська в ефірі Громадського радіо 13 січня.
Знаєте? Ми з задоволенням той ефір послухали і пошкодували, що не в Києві зараз… Послухайте і побачте і Ви, наші безцінні. І шуруйте до столиці набиратись інформації, тільки перед тим точно щоби знали, де ту інформацію брати! Слухайте про моду і наших Косачів!  
Пам’ятайте, що відомі світові люди, видатні діячі української культури були не святими, щось вони їли, пили, в щось одягались-взувались, когось любили, з кимось сварились. І в них чухалось вухо, і вони пчихали і уві сні дехто і хропів. То були живі нормальні люди, але надзвичайно харизматичні, працьовиті й талантовиті, і  вони своєю працею, своїм життям, своєю громадською позицією стверджували незнищенність української нації!

пʼятниця, 5 січня 2018 р.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.
І багато хто й нині не досить чітко бачить між ними різницю, бо в старовинних фольклорних записах між ними не проводили межі, адже функціональні, образні, формальні ознаки схожі. Пісня, яка в одному селі співається як колядка, в іншому може виконуватися як щедрівка під Новий рік, ще десь на історичній Волині зовсім не колядують на Різдво, але щедрують під Новий рік (за старим стилем), тому всі колядки під Новий рік звучать як щедрівки.
І все ж фольклористи схиляються до думки, що щедрівка виокремилася в самостійний жанр обрядової пісенності завдяки тому, що має свої, специфічні ознаки. Здебільшого під колядками в нашому краї розуміють церковні різдвяні пісні, а під щедрівками – народні величальні пісні. Сучасні фольклористичні записи таки підтверджують цю різницю.
Отож, крупні краєзнавці вітають  в Новому 2018 році наших читачів! Щедруємо вам силою і здоров’ям, засіваємо вам добром, колядуємо разом на Різдво, прославляючи народження Христа і мир в нашому домі! Христос ся рождає! Славімо його!
***
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, чечевиця,
І всяка пашниця,
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік.
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком поздоровляю!
***
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Щоб було у вас і в стіжку і в мішку,
І в коморі, і в оборі,
В ложці, в мисці і в колисці!
***
Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м’ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі!
***
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю,
З Новим роком йду до хати,
Щось вам маю віншувати:
Всім здоров’я неодмінно,
Щоби наша Україна
День новий стрічала в мирі,
Щоб дитячі жарти щирі
Звеселяли вашу хату,
Щоб грошей було багато.
Щоб із того й ми щось мали –
І до хліба, і до сала…
***
Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю,
Сію щедро із долоні
По долівці, по ослоні,
Засіваю вашу хату –
Будьте радісні й багаті,
Сію густо-перехресно –
На добробут людям чесним!
Промовляю з кожним кроком:
Миру всім! І з Новим роком!
***
Сію-сію, посіваю.
З Новим роком вас вітаю.
Хай завжди вам щастя ллється,
Хай добро в сім’ї ведеться,
Хай здоров’я з вами буде,
Хай родина не забуде,
Хай смачна кутя удасться,
Щоб весело і щасливо
Провели Йорданські Свята
***
Сієм, вієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм –
На щастя, на здоров’я,
На Новий рік!
Щоб вам вродило краще, ніж торік, –
Коноплі під стелю,
А льон до коліна,
Щоб вам, господарі,
Голова не боліла!
***
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
Щоб щасливо вам жилося,
Щоб задумане збулося,
Щоб ніколи не хворіли,
Щоб нічого не боліло,
Щоб у праці все горіло
Та й в кишені не міліло!
Щоб, як квіти, ви цвіли
Та сто років прожили!
***
Ми прийшли вас посівати,
Щоб усіх пошанувати.
Сієм, сіємо зерном,
Новий рік щоб був з добром.
Від їди щоб стіл ломився,
Білий хліб не перевівся.
Сієм, сієм, посіваєм,
Миру й щастя всім бажаєм.
Щоб і вдома, і на полі
Вам всього було доволі.
Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
***
Сійся родися жито-пшениця,
На щастя, на здоров’я, на Новий рік,
Щоб вам вродило краще, як торік, –
У полі – зерном, у дома – добром,
В печі – пирогами, на столі – хлібами,
Хай буде ваша хата радістю багата,
Хай славиться добром, медом, пивом і вином,
Хорошими пирогами та щасливими піснями!
***
Тільки визирнув на небо
Місяць-зорепас,
Щедрий вечір, добрий вечір
Завітав до нас.
Йшов – не йшов, а просто линув,
Ми його чекали,
Щоб велику Україну
Лихо обминало.
У родину нашу всеньку
Стиха увійшов –
І до кожного серденька
Світлий шлях знайшов.
Залунали скрізь щедрівки
І слова вітань!
Щедрий вечір, добрий вечір…
Добрий день, настань!
***
Щедрий вечір, добрий вечір —
І дорослим, і малечі!
Щастя, радості, любові,
Щоб завжди були здорові,
Вдачу мали гарну й щиру
І жили в умовах миру.
Щоб Господь оберігав,
Вам усе потрібне дав,
Щоб забрав з думок неспокій,
Дав багато мирних років.
***
Гарно й щедро стіл накритий!
Буде рік багатий, ситий,
Буде щастя і здоров’я,
Жити будете з любов’ю,
Добрі будуть справи й дії,
Ваші справдяться надії!
Миру й щастя вам бажаю!
З Новим роком вас вітаю!
***
Як по селах ми ходили,
То щедрівочку зустріли.
З нею ось прийшли до хати,
Тож дозвольте щедрувати!
Щастя, радості, достатку,
В охорону — янголятко!
Хай приходять до оселі
Друзі вірні і веселі,
Хай погибнуть до ноги
Наші кляті вороги.
Миру всім, добра, любові.
Щоб усі були здорові!
***
В нашій Україні
Свято гарне є!
Це Щедрівка з сином
Щедриком іде!
Віхола танцює
З Щедриком вгорі,
І Щедрівку чути
В кожному дворі!
І народ повсюди
Весело співа.
В тих піснях лунають
Мудрії слова.
На добро і спокій,
Щастя та любов
Шле благословення
Віщий дзвін церков!
Щоб на нашу землю
Повернувся мир,
Наших українців
Бог благословив!
***
Щедрий вечір, добрий вечір –
Щире, добре свято!
Щоб було у вас в родині
Діточок багато!
Щоб були усі здорові,
Сповнені рум’янку!
Щоб стелилась ваша доля,
Наче вишиванка!
Щоб в родині дружній вашій
Сміх котився щиро!
Щедрий вечір, добрий вечір,
Всім добра і миру!
***
Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У першому – красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У другому – ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в третьому – дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ясен місяць – пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Дрібні зірки – його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
***
Щедрик-ведрик,
Толя й Петрик
Стежку торують,
Ходять-мандрують,
Людям бажають
Щастя-врожаю.
***
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
***
Щедрик-ведрик,
Дай вареник,
Щедрик-ведрик,
Сивий веприк.
Із колосочка –
Жита мисочка,
Із сніпочка –
Ціла бочка.
Мені – млинець,
Грудочка кашки,
Пару яєць.
***
Щедрик добрий,
Я не згірший,
Дайте млинця,
Котрий більший!
Що щедрушка,
То пампушка,
Що й щедреник,
То й вареник.
***
Щедрий вечір всім нам, на добру годину,
Породила Діва Предвічного Сина:
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
Не в пишних палатах Бога породила,
А в біднім вертепі Господа повила.
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
***
Щедрий вечір, добрий вечір
Я щедрую у дядька.
Дайте, дядьку, пиріжка.
Як не дасте пиріжка –
Візьму вола за ріжка,
Та виведу на моріг,
Та й викручу кривий ріг,
Буду волом робити,
Кривим рогом трубити.
Гу-гу-гу-гу-гу!
***
Щедрик на бедрик,
Дайте вареник.
Мати казала,
Щоб дали сала.
Батько сварився.
Щоб не барився.
Та давайте хутчій,
Побіжимо шпарчій.
Бо короткі свитки
Нам померзнуть литки.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
***
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кружальце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!
***
У нашій криниці
Плавають синиці.
А ви, молодиці,
Печіть паляниці,
З печі виймайте,
Нам по пиріжку дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А за сим словом будь же нам здоров,
Можний паноньку, господареньку,
Не сам з собою, з господинею,
З господинею та й з діточками.
Вінчуємо ж вас щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям та й новим роком,
А й новим роком та й довгим віком!
***

Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, миру всім бажаємо гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.
Килим, килим, веселочко,
Клич гостей в оселі,
І співанкою гучною
Піднімись до стелі.
Стали в парі, стали в парі
Стрілочки-сестриці.
Вище чари, повні чари.
Чари-чарівниці.
Вітер басом, вітер басом,
А скрипками — хуга.
Бубон місяця нагрівся
Від пруга до пруга.
Сніговиця білолиця
І Мороз червоний —
Руки в боки й вихилясом —
Аж регочуть гони.
Хто там, хто там в шибку стука?
Може, гість далекий?
Може, змерзли біля вікон
Молоді смереки —
То щедрівка-мандрівочка
Йде з хати до хати…
Добрий вечір, щедрий вечір,
Україно-мати.
***
Щедрівонька щедрувала,
під віконце підбігала,
Що ти, тітко, напекла,
Винось нам до вікна.
Що ти, дядьку, нам напік,
Винось нам аж на тік.
Мати казала, щоб дали сала,
Батько сварився, щоб не барився.

середа, 6 грудня 2017 р.

Пропонуємо читачам нашого блогу матеріал краєзнавця і учасника Комітету захисту національної спадщини  Івана Шворака про довколишні села та хутори біля Луцька, які були ним поглинуті. До нас із читацькими запитами про історію районів і вулиць Луцька звертаються багато читачів. Тож читайте!!! І велика дяка нашим краєзнавцям, які діляться своїми дослідженнями, результатами краєзнавчих розвідок з нами!

 

Історичні села в межах Луцька

За період існування Луцька, площа міста збільшилася у сто разів: із 41 гектара старого міста до 4160 гектарів, на котрих вже не вміщається сучасний Луцьк. Розширюючись, Луцьк поглинав довколишні села та хутори. Вони назавжди зникали з географічних мап, відійшло в історію їхнє існування... Отож, про кожне з них – читайте далі.
Воличка Підлуцька
Розташовувалося одразу за Бернардинським монастирем, обабіч тракту (траси) на Рівне і Дубно. Між трактом та річкою Глушець було єврейське поселення, що існувало вже у XVIII столітті. Єврейські будинки хаотично розміщувалися  на пологому схилі. Вулька мала синагоги, молитовну школу, мікву (культова єврейська споруда, що використовувалася для обряду омовіння).
Разом із землями села Воличка над Глушцем, що розташувалося поруч, ця частина Волички Підлуцької була приєднана до Луцька у 1834 році, проте особливих змін тут не відбулося, забудовувалася вона і надалі хаотично. Сучасна вулиця Лугова єдина з єврейського кварталу, що зберегла свою траєкторію і частину тогочасної забудови.
Ліворуч від тракту розміщувалися садиби багатих лучан. На початку 20 століття їх тут було шість – і майже біля кожної був власний парк. Центральна дорога цього кварталу - нинішня вулиця Ярощука. У плані 1870 року новий Луцький квартал включав у себе землі сіл Воличка Підлуцька та Воличка над Глушцем. А в 1895 році останню частину Вульки приєднано до Луцька міська межа перемістилася до хутора Новий світ, де тепер вулиця Чехова.
Дворець
У 1570 р. було власністю Єрофея Госького. Пізніше належало Корчинським і Томашевським. На початку XX століття в селі Дворець Піддубцівської волості налічувалося 31 господарство та 290 жителів. Село складалося з кількох вулиць, а на місці нинішнього пам'ятника борцям за волю України перед держадміністрацією, було дворецьке кладовище.
Частина Дворця збереглася до наших днів у районі вулиць Кременецької та Костопільської, обабіч Київського майдану. Там, де зараз парк, за Київським майданом, був Дворецький сінокіс. Коли Стир розливався і заливав луг до самих Рованців, на цьому величезному плесі цвіло жовте та біле латаття. Поля жителів Дворця межували із землями Теремного, селяни мали великі площі землі. Наприклад, чехи брати Кисели Тона, Ярош і Вашек мали по 12 гектарів поля.
Всупереч протестам селян, офіційно Дворець включили в міську межу в 1910 році. Але ще довго він вважався окремим селом. У 1941 році тут було 28 хат. Разом із Дворцем до міста приєднали землі міського хутора Бівуаки, де було десять осель та корчма. Згодом, у 1915 році, через Бівуаки пролягла залізнична гілка на Стоянів. Увійшла в межу міста тоді й німецька колонія Варварівка, або Барбарщизна, що розміщувалась обабіч Сапалаївки - зараз це район між вулицею Зої Космодем'янської та гілкою залізниці. Там жили 80 людей.
Красне
В епоху середньовіччя було потужним ремісничим центром, зокрема, тут працювали гончарні та ковальські майстерні. У 1629 році воно належало до Луцького староства, та налічувало 8 боярів, а потім у різні часи належало Цитовичу і Колінкам. У XIX  столітті село Красне Луцького повіту Полонківської волості мало 425 жителів, і 126 домів. Над дорогою  стояла поштова станція, де тримали 8 пар коней.
20 листопада 1891 року Луцька міська дума постановила включити в межі міста Село Красне у зв'язку з тим, що воно і так фактично було кварталом міста і жили там лучани. Відтоді жителі Красного мусили платити податки в міську казну та виконувати інші повинності. Однак селяни не хотіли ставати міщанами, і процес фактичного приєднання села до міста тривав ще кілька десятиліть.
На початку минулого століття в селі було 160 будинків, де проживали 1128 людей, працювали водяний млин, ливарні майстерні братів Свобод, бровар, майстерні з ремонту сільськогосподарських знарядь, горілчана державна крамниця, винно-горілчані склади. Деякі давні назви вулиць села Красного як от Залізна, Товарова, Фабрична збереглися до наших днів.
Кічкарівка
За три кілометри на північ від Луцька, поруч із Ковельським військово-поштовим трактом, розташувалося невелике село Кічкарівка Полонківської волості. У XIX столітті воно належало Годлевським, у власності яких було 179 десятин землі.
У 1875 році на орендованих землях поблизу Кічкарівки поселилися сімдесят німців. На початку XX століття у Кічкарівській німецькій колонії жили 115 осіб. У самому селі було 26 будинків та 193 жителів. Після приєднання Красного до Луцька міська межа впритул підійшла до Кічкарівки, а з 1959 року село вже в цій межі. До речі, до Кічкарівки проліг перший міський післявоєнний автобусний маршрут із центру міста.
Черчиці
Виникло біля Спасо-Преображенського монастиря, що розміщувався на пагорбі там, де зараз Черчицьке кладовище. Ще в Середньовіччі на цьому пагорбі, серед болота, розташувалося укріплене городище, що було частиною фортифікаційної інфраструктури Лучеська.
Монастир спочатку чоловічий, а з 1617 року – жіночий, згодом занепав і зазнав руйнації. У 1787 році на його місці збудували тризрубну дерев’яну Преображенську церкву, до якої в 1869 році прибудували дзвіницю, щоб надати їй псевдоруських рис. До речі, Черчицька церква вважалася міською. В 1905-1917 роках при ній діяла церковно-приходська школа, якою керував настоятель. Село Черчиці було дуже маленьким, наприклад у 1906 році тут проживали всього 38 людей. Черчиці перестали існувати в 1959 році, коли їх приєднали до міста. А Преображенська церква згоріла на початку 1980-х років.
Гнідава
Вперше згадується в 1570 році - тоді воно належало Міхалу Хріницькому. Через Гнідаву пролягав шлях із Луцька на Галичину. Дорога з Гнідави до Лучеська простувала дерев'яним мостом, довжина якого сягала майже кілометра. У 1588 році він був зруйнований.
У 1628 р. село належало Гаврилу Гойському, через 20 років Стемковському, а потім Стецьким. У 1831 році на Гнідавських землях вихідці із Пфальца заснували своє поселення. На німецький манер назвали його Гнідау. В період найбільшого розквіту колонії там проживали майже три сотні жителів, працювала початкова німецька школа.
У 1911 році село Гнідава Полонківської волості мало 473 жителів, горілчану крамницю, майстерні з виготовлення сільськогосподарського інвентаря. Щорічно там відбувались 2 ярмарки. У власності поміщика Свистунова було 116 десятин землі. Мало село і свою церкву, що стояла на Гнідавській гірці. Згодом церква святого Пантелеймона згоріла від удару блискавки. Тут розміщувався найбільший цегельний завод Луцька. На початку ХХ ст. за кошти Свистунова спорудили греблю, що з'єднала Гнідаву з Луцьком. 1910 року Гнідаву почали приєднувати до міста. А завершився цей процес тільки в 1957, коли в межі Луцька включили її основну частину.
Малий Омеляник
Розміщувалося неподалік від сучасної вулиці Львівської. Спочатку існувало тільки одне село Омеляник (нині с. Великий Омеляник Луцького р-ну.), де було приблизно 80 дворів. Відоме воно тим, що у ньому зупинявся цар Петро Перший. Окремо від села розташувався маєток поміщика, що складався з трьох дворів. На початку минулого століття там жило три сотні людей. Трохи згодом колишній фільварок став окремим селом Малим Омеляником, землі якого в 1960-х роках включені в межі міста.
Яровиця
Одним з давніх луцьких передмість було село Яровиця, котре в історичних документах згадується вже в 16 столітті тоді воно було у власності Четвертинських. В районі сучасної вулиці Франка стояла сільська церква з цвинтарем, поруч на площі регулярно проводились ярмарки. Територією села пролягала магістральна дорога,  одна гілка якої вела до містечка Жидичин і села Ківерці, друга в Теремно. На річці Яровиці, від якої і походить назва села, був влаштований став та працював водяний млин.
Докорінні зміни зачепили це невелике приміське село в 1890 році, коли до Луцька провели залізницю і збудували вокзал на Яровицьких полях. Тоді воно було у державній власності і мало 42 будинки й 240 жителів. Згодом тут збудували військові казарми і церкву, Яровиця з села перетворилася в міський квартал, в 1910 році її приєднали до Луцька офіційно, а через рік почав курсувати автобус Вокзал-Красне.
Вишків
На місці сучасного села Вишків ще в давньоруський час, над Стирем, існувало поселення, що входило у передміську інфраструктуру Лучеська. Поруч пролягала дорога, що вела в містечко Жидичин важливий релігійний осередок того часу. Колись село належало  Луцькому Тринітарському монастирю, з 1545 року було у власності Івана Горностая, а пізніше ним володів Олександр Сімашко.
На початку минулого століття Вишків мав 66 дворів та 584 жителів. В радянський час село було у складі Ківерцівського району. У 1957 році його приєднали до Луцька. Неподалік від дороги на Вишків існувала польська колонія Лідавка. В період, коли ці землі відійшли до складу Луцька в 1910 році там було 11 дворів та жили 100 людей.
Теремно
Згадується в 1322 р. Князь Любарт  його разом з іншими подарував соборній церкві св. Іоанна Богослова м. Луцька. Назва села походить, очевидно, від слова “терем” (укріплена житлова споруда у вигляді вежі). Тоді через Теремно пролягала дорога, що вела з Лучеська через Пінськ до Вільнюса. Біля неї, можливо, і стояв терем. За часів Російської імперії це було велике село, що належало до Піддубцівської волості. Через Теремно протікала річка Яровиця, котра пізніше стала Сапалаївкою. На південь від села був великий ліс, на місці якого зараз село Липини.
У 1895 році за кошти місцевих жителів та відомих меценатів неподалік від ставка, на місці більш давньої, було побудовано Хрестовоздвиженську церкву, що простояла до початку 80-х років минулого століття, її розібрали.
На початку 20 століття  від  села Теремно до Луцька було 5  верств, там налічувалося 133 двори та 795 жителів. Крім того, на місці нинішнього села Струмівка розміщувалася колонія Теремнівська,  в якій було 77 дворів та шість сотень жителів. Чеська спільнота Теремного була однією з найбільших громад волинських чехів. У Теремному існувала чеська школа, деякий час працювала пивоварня, яку пізніше викупив Земан для того, щоб знищити конкурента.
Чех Пішель здавав в оренду приміщення казарм військовим Ізюмського полку. Пізніше поруч із селом, серед полів, виникло нове поселення, його назвали Теремно Нове. Давнє село почали називати Теремно Старе. На початку 1940-х років замість Піддубцівського району Волинської області створено Теремнівський. У1959 році район ліквідовано, а село разом із хутором П'ятихатки, на місці якого потім побудували завод виробів із пластмас, та іншими дрібними хуторами приєднали до Луцька. Воно стало його мікрорайоном.
Гуща
Колись була колонією. На початку XX століття тут мешкали три сотні жителів. Після війни воно було центром сільської ради Ківерцівського району. До Луцька Гущу приєднали в 1959 році. На Гущанських полях збудовано північно-східну промзону: картонно-руберойдовий завод, шовковий комбінат, завод синтетичних шкір, а також вулиці 40 кварталу. Сучасна вулиця Гущанська це збережена колишня сільська вулиця.
Неподалік від Гущі, в  районі сучасної вулиці Наливайка, існувала ще одна колонія Болоха -вона була заснована в 1868 році вихідцями із Швабії та складалася з двох десятків садиб.
Вересневе
Збудували на землях села Полонка як робітниче селище при цукровому заводі. В 1955 р. неподалік від залізничної станції Гнідава почали будувати завод, а поруч житло для робітників та їхніх сімей. Через три роки завод був збудований, а населення селища вже сягало двох тисяч. Пізніше Вересневе отримало статус селища міського типу та належало до Луцького району. Було створено хорошу інфраструктуру, тут працювали магазини, школа, дитячий садок, відділення зв'язку, будинок культури. В 1977 році у Вересневому проживали вже чотири тисячі людей, а на початку 80-х селище включене до складу міста Луцька.

Про кожне з цих поселень можна написати окрему статтю, а то й цілу книгу. Вони стали частиною міста, а їхня минувщина частиною історії Луцька.

понеділок, 4 грудня 2017 р.

В соцмережі Фейсбук є багато груп краєзнавчих, є активні молоді люди, які люблять і знають історію Луцька і Волині. Хочемо поділитись дописом користувача ФБ Arthur Gautama, який буде корисним і цікавим нашим читачам.

Про вулиці Луцька
У Луцьку наразі 502 вулиці, проспекти, провулки та майдани. З них 258 названі на честь осіб. Я вирішив розбити їх на категорії: Луцьк (люди, які тут народилися, померли, жили, поховані тощо) Волинь (Велика Волинь) Україна (в її сучасних межах) Росія (Рос. імперія та СРСР) Світ (Польща, Білорусь та інші) 34 навзи мені ідентифікувати не вдалося (напишу запит в міськараду, бо поки ті прізвища мені ніц не говорять)
І ось що вийшло: у міському просторі тисячолітнього Луцька знайшлося лише 19 об'єктів які названі на честь людей, які пов'язані з містом. 19(!!!). Уявіть... Не краща ситуація з волинянами, у нас їх лише 28.
Щодо людей, пов'язаних з Україною, то їх 115. В категорії "Росія" 55 назв. Світ –7.
Якби моя воля, то на честь лучан було би названо 50 вулиць, волинян – 50, осіб пов'язаних з Україною – 100, ну і 50 для людей зі світової історії та культури, але ж ні... навіщо нам знати земляків?
Цікаво, що жодної вулички міста не названо на честь євреїв, які відігравали неабияку роль в міському житті, те ж саме щодо чехів. З поляками трохи краще. Є волиняний Словацький, Копернік та Шопен і це все.
Нам не треба декомунізацію, нам треба якісно підійти до регіональної історії, тоді вся совєтчина сама відійде, бо більшість з тих героїв ніякого діла до Луцька не мали.

А хотілось би вулиці Фершко, Любарта, Вітовта, Юзефського, Десницької, Запольської, Крашевського, Тутковського, Славінської, Сімпсона, Шурмея, Злоцьких, Радзивіллів, Фірковича, Гонсьоровського, Висоцького, Хмєльовського, Перетятковича та інших лучан та Волинян, про яких знає світ, а не оце що є, для галочки...

середа, 1 листопада 2017 р.

До дня української писемності  ми на нашому блозі пропонуємо послухати Оксану Забужко, яка говорить про українську мову.

На своїй території, на своїй землі говорять державною мовою, рідною. Не псуйте ауру матюками, суржиком, не переходьте принципово на російську, якщо до вас звертаються мовою «заклятого» друга, поважайте себе. Знаю багатьох російськомовних в побуті громадян, які перфектно знають українську, послуговуються нею всюди і навіть оператору МТС зауважують: «Українською, буль ласка!» Ну то отак!!! Слава Україні!


понеділок, 23 жовтня 2017 р.

14 жовтня на Покрову ми згадували наших захисників, славне українське козацтво, вояків Української Повстанської Армії…
Пропонуємо в цьому жовтні статтю п. Василя Федчука, доброго і вірного друга крупних краєзнавців))), в мобільній версії газети «День» про Колківську Республіку. Вже 6 століть все ніяк не можуть винищити український народ: ні голодом, ні депортаціями, ні війнами, ні тортурами, ні корупцією, ні відвертим грабунком тих, хто при владі вже тепер, в 21-ому столітті. Вклоняємось справжнім героям і пам’ятатимемо в поколіннях подвиг всіх, хто боронив українську державу і народ!

Василь ФЕДЧУК, краєзнавець, член НСЖУ, Волинь

1943 року містечко шість місяців було центром діяльності загонів УПА
Чи знає щось пересічний читач про містечко Колки? Гадаю, мало що. Адже в школах і вишах донедавна могли про нього й не згадувати. Допитливі з «Вікіпедії» почерпнуть більше: що це населений пункт на території Волині. Лежить він на правому березі річки Стир в оточенні лісових масивів і боліт. Майже два десятки літ — до 1962-го — навіть був районним центром. Нині мешкає в ньому чотири тисячі жителів.
Тоді чому я згадав про Колки? Річ у тім, що в історії національно-визвольних змагань містечко посідає помітне місце. Буремного 1943 року воно шість місяців фактично було столицею незалежної Повстанської республіки. У 75-ту річницю створення УПА, гадаю, варто ширше оповісти про цю далеку непересічну подію.
***
...Почалося з того, що сюди наприкінці березня — початку квітня 1943 року прибув невеличкий загін юнаків на чолі з Сергієм Качинським («Остапом») із села Рудка-Козинська Рожищенського району. Він поклав початок першої сотні УПА. Згодом до них почали приєднуватися групи повстанців з інших сіл. З урочища Вовчак, що в Турійському районі, перебазувалися три бойові сотні під орудою першого командира відділів УПА Василя Івахіва. Після зустрічі з місцевими командирами Івахів мав намір проінспектувати інші підрозділи. Але 13 травня на околиці села Чорниж, що біля Колок, загинув разом із дев’ятьма побратимами, серед яких були і члени його штабу Юліан Ковальський та Семен Снятецький, в бою з німецьким підрозділом. Інформацію про пересування його групи окупантам видав польський шовініст. Про Василя Івахіва згадується у відомій пісні «Там, десь далеко на Волині, створилась армія УПА». Командування перебрав на себе Іван Литвинчук — «Дубовий».
Загони УПА під керівництвом Миколи Ковтонюка в травні розгромили поліцейські дільниці та вигнали представників окупаційної влади з Колок та навколишніх сіл, а потім — і з Ківерцівського, Рожищенського, Цуманського і Маневицького районів Волинської області, а також Степанського і Деражнянського районів Рівненщини і встановили свою владу. Доктор історичних наук Петро Сміян в одній зі своїх публікацій акцентує: «На цій території площею у 2,5 тисячі квадратних кілометрів була проголошена Народна Повстанська Республіка, як прообраз української держави, а містечко Колки стало своєрідною столицею самостійної України. Тут перебували політичний і військові Проводи ОУН-УПА, центральні адміністративні установи. Була встановлена цивільно-військова влада, завдання якої зводились до захисту населення від наруги німецьких окупантів і польських шовіністів. Жителі ставились до неї як до своєї рідної влади і всіляко підтримували її».