четвер, 14 червня 2018 р.

Хурсенко і його острів чекання


Літо – воно і у крупних краєзнавців літо. Купа якоїсь всякої технічно-прибирально-сортувально-перевіряльної роботи. Одним словом, всяке-всьо робимо-напрацьовуємо))). І щоразу і в червні, і у вересні згадується В’ячеслав Хурсенко. І не до дати, а просто щороку отак. Бо 1 червня народився, а 8 вересня пішов Додому… І слухаєм його пісні, а  відео, на жаль, мало взагалі… Ото подумалось: а послухаєм і подивимось разом! Пісні Хурсенка поза часом якісь. Ну, не рок. Ну і шо??? Після його Сповіді – взагалі німієш, Соколята – мурахи по шкірі, Крик белых журавлей – ну і шо, що російською? Вічне, бо людське. Знаєте, мужчинське. З голосу і серця справжнього мужчини…
То дивимось, слухаєм до вересня. Маєм право дивитись  і слухати справжнього музиканта, чоловіка і не будем плакати (бібліотекарки переважно жінки тонкосльозіJ). Нє?
От телепередача каналу Тоніс пам’яті В’ячеслава Хурсенка «Політ білого журавля». Добре зробили.


А це – фото музиканта на фоні пісні «Крик белых журавлей».



А то на каналі М1 наступного дня після смерті В’ячеслава показали кліп, якого зараз в хорошій якості знайти не можна ніде в Інтернет-павутині.


А це кліп 1995 року пісні Соколята, яка зробила Хурсенка в одну мить відомим на теренах всього колишнього Союзу.


Ось запис концерту Хурсенка. Запис, звичайно, непрофесійний, але так класно бачити молодого Хурсенка. Пісня «Не уходи».



Половина пісень музиканта – російською мовою написана. І тому, що так писалось, і тому, що продавалось іншим виконавцям. Пісню «Не виню» мав виконувати Авраам Руссо, популярний тоді аж по саме не хочу. І яке щастя, що кліп відзняли з Хурсенком. Запис трохи неякісний… Але хто сказав, що буде просто?)))



За пару років до того трагічного вересневого дня, коли не стало співака, відзняли класне відео на пісню «Не верю».


Знаменита «Сповідь» Хурсенка. В році десь так 1995-1996-ому крутилась на радіо «Промінь». Така потужна річ!!! Аж не вірилось, що написана таким молодим чоловіком (Хурсенкові на той час було 29 чи 30 років). Слухаєм…


Відома «Віра. Надія. Любов». Її ще виконували музиканти ВІА «Світязь». В’ячеслав Хурсенко невеликий проміжок часу був музикантом «Світязя».


В Хурсенка багато пісень, де є літо і осінь. То були його пори року. Влітку народився, восени перестало битись шалене серце. Ось дві його пісні «Лето» і «Запела осень».


Одна з ранніх пісень – «Моя найперша»


Коли такий чоловік просить у своїй пісні пробачення, ну то як встояти?


А ця пісня має тексти російською і українською. Російською співає Сєнчукова Наталія, її продюсер купив пісню, і після цього українською вона ніде не звучала. Невольно було чи що? А ми маєм право послухати «Болить моя душа» українською і у виконанні автора. Бо шо нам Сєнчукова?


«На острові чекання» був все своє коротке життя В’ячеслав Хурсенко. Любим його. Слухаєм і пам’ятаєм.


понеділок, 7 травня 2018 р.

Луцьк судноплавний, або Де живе стировий Нептун?


Ну що, дорогоцінні наші читачі? Якось відразу по зимі стало раптом літо, хоча травень щойно почався…І хочеться чогось вже відпустки, поплавати, послухати жабів, лупити комарів… І ще раз перечитати шикарнючий матеріал Олександра Котиса за 2013 рік на платформі ВолиньРоst про “тюлькін флот», про Стир, про пристані…Єх… Читайте, люди, і не стогніть! )))
Спокійні води річки Стир у Луцьку вже давно не тривожить жоден двигун хоч якогось "плавзасобу". Хіба який весляр змахне веслами над водою...
Та ще зовсім недавно Луцьк вважався портовим містом. А річка Стир – судноплавною. Десятки барж і катерів, пароплави і теплоходи возили вантажі та пасажирів.
ПЕРШІ СПРОБИ ВЕЛИКОГО СУДНОПЛАВСТВА
Перші плавальні приспособи на Стиру з’явилися, мабуть, як тільки територію Луцька стали заселяти люди. Зародження міста від перших поселень відбулося ще в VII-VIII столітті. Але про достовірні археологічні знахідки, які б свідчили, що у цей час річка Стир активно використовувалася для судноплавства, невідомо.
Загалом же у давні часи для пересування річковими шляхами найчастіше використовували човен-довбанку. Це судно видовбували із суцільного стовбура дерева, тому корпус був грубим і важким. Човен робили під зріст весляра, який займав центральну його частину. Відтак довжина довбанки могла сягати і трьох і восьми метрів.
Човен-довбанка. Фото зі статті М. Мордовського та Г.Шаповалова з наукового збірника «Волинський музейний вісник», 2010
Вже з XI століття на річці Стир стали ходити більші судна, якими керували кілька чоловік. Їх називали ком’яги – дерев’яні судна, довжина яких могла сягати 25 метрів, а ширина – 10. 
Тоді активно возили сіль з Прикарпаття до Києва. В районі Луцька з возів сіль перевантажували на ком’яги і везли вниз за течією до Прип’яті і далі.

ЗАМОК ЛЮБАРТА ЗБУДУВАЛИ ЗА ДОПОМОГОЮ КОРАБЛІВ
Починаючи з XII століття Луцьк став виходити на самостійну політичну арену. Це спричинилося згодом і до суттєвого економічного пожвавлення. І водні шляхи відігравали тут чимале значення: звідси на північ плисти треба було за течією, а отже транспортування вантажів у цьому напрямку було доволі зручним.
Як писала головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого музею Наталія Пушкар, на північ від Луцька відправляли сіль і деревину до європейських країн. Великим попитом на заході користувалися плетені волинські меблі, які також доставляли водними шляхами.
Для будівництва замку Любарта з півдня по річці справляли матеріали. В тому числі деревину, яку використовували для різних типів риштувань.
Хоча цеглу для будівництва замку виготовляли на місці – в районі сучасної вулиці Плитниці, але матеріал, імовірно, доставляли саме водним шляхом на тих же ком’ягах. 
Сам замок був оточений ровом із водою. На місці, де зараз стоїть ресторан «Корона Вітовта», була пристань, куди довозили матеріал.
Замок Любарта над річкою Глушець. Поштова листівка початку ХХ століття. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

В XIV-XV столітті Луцьк дуже активно торгував із містами Європи та Сходу. Певна частина торгівлі залежала від водних шляхів. Чи не перша велика торгова пристань Луцька – біля так званого Глушецького мосту. Знаходився він на теперішньому майдані Братський Міст – над річкою Глушець, якої тепер немає. 
Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, ком’яги допливали до цієї пристані і тут розвантажували товар. Їхати було недалеко – майдан Ринок знаходився поруч. Тут же були і склади.

БАРЖІ ТЯГАЛИ ВРУЧНУ
Вантажні судна ходили Стиром і в пізніші століття – щонайменше до кінця XVIII століття. Проте не тільки цим характеризувалося судноплавство в Луцьку.
Раніше велику частину Луцька вкривали болота. Вистачало боліт і води й навколо міста. Через які, втім, люди прокладали шляхи. Часто-густо це робили за допомогою перевізників-човнярів.
Човняр - одна з найдавніших луцьких професій, яка передавалася у спадок. Бути човнярем вважалося і престижно, і прибутково. Зазвичай перевізники працювали на річці. А коли під час повеней Луцьк затоплювала вода (а траплялося це нерідко), човрнярі перевозили людей і вантажі й самим містом, що перетворювалося на «волинську Венецію».
Човни, які курсували в місті і поза ним, легко відрізнялися за зовнішніми ознаками. Смугасте рядно на сидіннях означало пасажирський човен, а велика ширина самого човна – вантажний. Перевізник працював, стоячи із довгим веслом у руках. 
Більшість авторів, які тим чи іншим способом зображали на своїх роботах Луцьк, обов’язково показували і човнярів.
На малюнку Миколи Кулеші 1852 року, де на полотні видно Глушець на місці теперішнього Старого ринку, зображено кілька таких перевізників. 
Літографія з малюнка Миколи Кулеши, середина ХІХ століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

На деревориті Дранжкевича за малюнком Толінського 1872 року човняр везе жінку і пса. Імовірно, вони просто катаються, або їдуть з якогось пункту нижче за течією. Недалеко за течією (за лівим краєм полотна) був дуже давній перевіз, який діяв ще з часів пізнього середньовіччя. Спочатку там був міст – головний в’їзд у місто з півдня, а потім, коли моста не стало, працювали перевізники на човнах. 
Дереворит Дранжкевича за малюнком Толінського, 1872.Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

На деревориті Кжижановського з малюнка Лещинського 1865 року перевізник порожняком відчалює від берега. Ще одна особливість – на двох останніх роботах неподалік човнів зображені воли. Очевидно, недаремно – таким був особливий місцевий колорит водних шляхів.
Дереворит Кжижановського з малюнка Лещинського, 1865. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Якщо по водних шляхах міста ходили човни, то очевидно, десь мусили бути місця їхнього відстою - пристані. Човнярський бізнес був приватним, тому човни тримали, хто де міг, загального місця відстою не було. 
Пристані все ж існували. На них човнярі вантажили товар. 
Перевізник із пасажирами на гнідавській переправі. Далі - синагога і костел. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Чи не найстаріша пристань знаходилася на річці Стир попід нинішньою вулицею Ковельською. Тоді це був відтинок вулиці Шосейної. Там періодично стояли перевізники, які могли відвезти пасажирів у будь-яку іншу точку міста чи ближнього села. На поштовій листівці 1915-1917 років зображена ця пристань з будиночком на ній. Поштівка луцького видавництва Шмуля Гроховського зроблена дуже цікавим методом – вона кольорова, що було рідкісним на ту пору. 
Пристань на Стиру. Поштівка видавництва Шмуля Ґроховського, 1915-1917. З Національної цифрової бібліотеки Польщі

У 1913 році на Волині судноплавними були 6 річок – Стир, Іква, Прип’ять, Турія, Горинь, Случ. Більшість матеріалів відправляли на експорт. Найчастіше возили ліс, який іноді доставляли аж у порт міста Данціг. Ще до середини двадцятих років була практика тягання барж вручну. Тобто кілька людей запрягалося і, йдучи берегом, тягнули навантажене судно. 
«Запряжеться чоловік у полотняну шлею, пригнувшись, бреде берегом і тягне за собою страшний тягар. Ноги в’язнуть по коліна в болоті, у прибережному баговинні. Калічать ноги густі колючі кущі. Піт тече з лоба, з поранених ступнів сочиться кров. Чотири чоловіки, зігнувшись, волочать баржу, течія відносить її, затягує на поворотах річки. Ніколи хребет випрямити, немає хвилини для відпочинку», - писала письменниця Ванда Василевська про те, що бачила на річці Стир.

ЗБУДУВАЛИ ПОРТ В ЧЕСТЬ 500-РІЧЧЯ З’ЇЗДУ МОНАРХІВ
З 1920-х років ситуація стала вирівнюватися, коли буремні військові події минули і місто отримало спокій на найближчі 20 років.
Увага до з’їзду монархів 1429 року в Луцьку – це справа не нова. Кожен автор ще з ХІХ століття, який брався навіть коротко оповісти у своїх книжках історію міста, ніколи не оминав увагою цю подію. У 1929 році була дуже кругла річниця – 500-річчя з’їзду монархів. Тож не могли оминути її і на владних рівнях.
І в Луцьку збиралися її як слід відсвяткувати. А що раніше відзначення великих дат розумілося як щось більше, ніж набивання черева, то й запланували в Луцьку провести цілий ряд заходів. А почали готуватися ще за кілька років до події.
У 1925 році президент міста Луцька писав волинському воєводі про наближення великої дати – 500-річчя з’їзду монархів у Луцьку. Він виклав свої ідеї, що такий почесний факт треба відзначити так, аби й сьогодні (тобто тоді) підтвердити важливість Луцька і гідні умови проживання його мешканців. Воєвода ідеї підтримав, і почали складати детальніший план.
Головною метою заходів було укріплення економічної ваги Луцька та «ствердження польськості». Планували попрацювати чи не в усіх галузях міського життя. Це і зведення нових готелів, благоустрій вулиць і майданів, будівництво водотягів та каналізації, будівництво доріг та багато іншого. 
Якщо загально дивитися на Луцьк 1920-х і Луцьк 1930-х років, то це справді дві різні міста. Вирване зі стану «уездного городка» ХІХ століття, Луцьк тридцятих став дійсно воєводським містом, чистим та охайним, з сучасною інфраструктурою. Дещо з цього завдячує відповідальності керівників міста перед взятими зобов’язаннями до святкування річниці.
У Плані реалізації програми заходів до відзначення 500 річниці був розділ про комунікацію, де зокрема ішлося: «…Створити Товариство пасажирсько-торгового судноплавства по Стиру і зв’язати Луцьк з чинною магістраллю Варшава-Рівне через річку Прип’ять».
Так і сталося. Вже наприкінці двадцятих років по Луцьку на річці Стир стали ходити пароплави. 

ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ПЛАВАННЯ
Всі луцькі пароплави перебували у приватній власності. Їх було щонайменше три – Herold, Gdynia, Оrzeł. Є непідтверджені дані і про ще два кораблі – Nieszawa (Niszawa) та Castor. Деякі з них зафіксовані на фотографіях того часу. Це були судна довжиною по 20 метрів, шириною 3-5 метрів, які рухалися за допомогою парового двигуна. Паливом могло бути будь-що, аби добре горіло. Зазвичай – деревина, вугілля.
Пароплав на річці Стир. Фото міжвоєнного часу. З книги «Вулиці і майдани Луцька» В. Пясецького, Ф. Мандзюка

Уже вкінці двадцятих пасажирське сполучення з Луцька вниз і вверх за течією було досить далеким. Відомий і шанований мандрівник, краєзнавець, географ, автор великої кількості путівників деякими територіями Східної Європи доктор Мєчислав Орлович у «Путівнику по Волині» 1929 року згадує, що з Луцька плавали пароплави до Колок через Рожище. Є відомості і про маршрути вверх за течією – до Торговиці і, можливо, Берестечка.
Люди з навколишніх сіл та містечок приїжджали в Луцьк у різних справах, але найчастіше – на ринок. Одна з базарних пристаней знаходилася біля мосту Бена. Її вигляд зафіксували фотографи.
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Була пристань і з іншого кінця містапід єврейським та караїмським цвинтарями на Вульців районі тодішньої вулиці Валової, зараз тут Тещин Язик. Пароплави зупинялися неподалік дамби, яку збудували в 1920-х роках. Інша – прямо під колишніми стінами Окольного замку, на вулиці Замковій.
Нікуди не зникала пристань, заснована ще «за царя» - неподалік Красненського мосту, приблизно під сучасним будинком Інституту мистецтв СНУ імені Лесі Українки. Це було основне місце стоянки луцьких кораблів. Тут же розташовувалася судноремонтна майстерня, яка належала чеху Юзефу Шпачеку.
Головна пристань Луцька. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

Була в Луцьку і військова пристань – в районі старого вокзалу на теперішній вулиці Стрілецькій (тоді це була північна частина вулиці Пілсудського). У 1937 (1938) році в Луцьку відбувся військовий парад Пінської річкової флотилії, які прибули в місто на військових катерах.
У міжвоєнному Луцьку плавали не тільки важкі кораблі. Розвивалося і спортивне веслування. На території нинішнього міського пляжу знаходилася пристань Веслярського товариства. Тут охочі могли займатися на байдарках, орендувати звичайні човни і навіть плавати на більших парусних суднах. 
Веслярська пристань. Була на місці нинішнього міського пляжу. З національної цифрової бібліотеки Польщі
Лучани на байдарці. Фото кінця 1930-х років. З форуму board.lutsk.ua
Вигляд на монастир бригідок з лівого берега Стиру. Справа - парусний човен. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

вівторок, 20 березня 2018 р.

Дорогоцінні наші читачі!!! Ждем весну, чи що? Чи – як?


Якраз завтра, 21 березня, до Луцька з концертом приїде Анатолій Говорадло зі своїм ансамблем «Світязь Бенд». Якось так захотілось послухати отой старий колектив, ВІА «Світязь»…І про весну, і про любов, бо та зима вже замучила!!! 
І які музиканти!!! «Музичне попурі» – то оркестрове виконання!
А ще за цим посиланням http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1865755 послухайте інтерв’ю з музикантом на каналі «Культура» (десь зі 6 хвилини приблизно), в якому не тільки розмови, а й музика.


вівторок, 20 лютого 2018 р.

Їх серця перестали битися 4 роки тому – на мирній території, у самому центрі Києва під час обстрілів Майдану. Шануєм їхню пам’ять… 128 мужніх і чесних українців, які загинули на Майдані і після, вже не переборовши важкі поранення… 8 волинян пішли Додому не у свій час… Згадаймо їх, які поклали свої життя на вівтар нашої свободи. Поіменно. Поставте свічечки за упокой їхніх душ. І вірте в те, що їхні смерті були недаремні. Хоча вірити в це стає з кожним днем все важче…




середа, 17 січня 2018 р.

Дорогоцінні наші відвідувачі блогу! Радісно знати, що є люди, наші колеги, науковці, музейники, які ламають стереотипи тим людям, які приходять до бібліотек чи музеїв, і вивчення творчості Лесі Українки та взагалі історичних подій у яких завершується на вивченні шкільної програми.
В січні цього року в Музеї видатних діячів української культури презентували проект під назвою «Модні історії в домі Косачів». Якому вбранню віддавала перевагу Леся Українка та її мати Олена Пчілка? Про модні уподобання містян кінця ХІХ - початку ХХ століття тому розповіла дослідниця Оксана Константинівська в ефірі Громадського радіо 13 січня.
Знаєте? Ми з задоволенням той ефір послухали і пошкодували, що не в Києві зараз… Послухайте і побачте і Ви, наші безцінні. І шуруйте до столиці набиратись інформації, тільки перед тим точно щоби знали, де ту інформацію брати! Слухайте про моду і наших Косачів!  
Пам’ятайте, що відомі світові люди, видатні діячі української культури були не святими, щось вони їли, пили, в щось одягались-взувались, когось любили, з кимось сварились. І в них чухалось вухо, і вони пчихали і уві сні дехто і хропів. То були живі нормальні люди, але надзвичайно харизматичні, працьовиті й талантовиті, і  вони своєю працею, своїм життям, своєю громадською позицією стверджували незнищенність української нації!

пʼятниця, 5 січня 2018 р.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.
І багато хто й нині не досить чітко бачить між ними різницю, бо в старовинних фольклорних записах між ними не проводили межі, адже функціональні, образні, формальні ознаки схожі. Пісня, яка в одному селі співається як колядка, в іншому може виконуватися як щедрівка під Новий рік, ще десь на історичній Волині зовсім не колядують на Різдво, але щедрують під Новий рік (за старим стилем), тому всі колядки під Новий рік звучать як щедрівки.
І все ж фольклористи схиляються до думки, що щедрівка виокремилася в самостійний жанр обрядової пісенності завдяки тому, що має свої, специфічні ознаки. Здебільшого під колядками в нашому краї розуміють церковні різдвяні пісні, а під щедрівками – народні величальні пісні. Сучасні фольклористичні записи таки підтверджують цю різницю.
Отож, крупні краєзнавці вітають  в Новому 2018 році наших читачів! Щедруємо вам силою і здоров’ям, засіваємо вам добром, колядуємо разом на Різдво, прославляючи народження Христа і мир в нашому домі! Христос ся рождає! Славімо його!
***
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, чечевиця,
І всяка пашниця,
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік.
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком поздоровляю!
***
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Щоб було у вас і в стіжку і в мішку,
І в коморі, і в оборі,
В ложці, в мисці і в колисці!
***
Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м’ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі!
***
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю,
З Новим роком йду до хати,
Щось вам маю віншувати:
Всім здоров’я неодмінно,
Щоби наша Україна
День новий стрічала в мирі,
Щоб дитячі жарти щирі
Звеселяли вашу хату,
Щоб грошей було багато.
Щоб із того й ми щось мали –
І до хліба, і до сала…
***
Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю,
Сію щедро із долоні
По долівці, по ослоні,
Засіваю вашу хату –
Будьте радісні й багаті,
Сію густо-перехресно –
На добробут людям чесним!
Промовляю з кожним кроком:
Миру всім! І з Новим роком!
***
Сію-сію, посіваю.
З Новим роком вас вітаю.
Хай завжди вам щастя ллється,
Хай добро в сім’ї ведеться,
Хай здоров’я з вами буде,
Хай родина не забуде,
Хай смачна кутя удасться,
Щоб весело і щасливо
Провели Йорданські Свята
***
Сієм, вієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм –
На щастя, на здоров’я,
На Новий рік!
Щоб вам вродило краще, ніж торік, –
Коноплі під стелю,
А льон до коліна,
Щоб вам, господарі,
Голова не боліла!
***
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
Щоб щасливо вам жилося,
Щоб задумане збулося,
Щоб ніколи не хворіли,
Щоб нічого не боліло,
Щоб у праці все горіло
Та й в кишені не міліло!
Щоб, як квіти, ви цвіли
Та сто років прожили!
***
Ми прийшли вас посівати,
Щоб усіх пошанувати.
Сієм, сіємо зерном,
Новий рік щоб був з добром.
Від їди щоб стіл ломився,
Білий хліб не перевівся.
Сієм, сієм, посіваєм,
Миру й щастя всім бажаєм.
Щоб і вдома, і на полі
Вам всього було доволі.
Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
***
Сійся родися жито-пшениця,
На щастя, на здоров’я, на Новий рік,
Щоб вам вродило краще, як торік, –
У полі – зерном, у дома – добром,
В печі – пирогами, на столі – хлібами,
Хай буде ваша хата радістю багата,
Хай славиться добром, медом, пивом і вином,
Хорошими пирогами та щасливими піснями!
***
Тільки визирнув на небо
Місяць-зорепас,
Щедрий вечір, добрий вечір
Завітав до нас.
Йшов – не йшов, а просто линув,
Ми його чекали,
Щоб велику Україну
Лихо обминало.
У родину нашу всеньку
Стиха увійшов –
І до кожного серденька
Світлий шлях знайшов.
Залунали скрізь щедрівки
І слова вітань!
Щедрий вечір, добрий вечір…
Добрий день, настань!
***
Щедрий вечір, добрий вечір —
І дорослим, і малечі!
Щастя, радості, любові,
Щоб завжди були здорові,
Вдачу мали гарну й щиру
І жили в умовах миру.
Щоб Господь оберігав,
Вам усе потрібне дав,
Щоб забрав з думок неспокій,
Дав багато мирних років.
***
Гарно й щедро стіл накритий!
Буде рік багатий, ситий,
Буде щастя і здоров’я,
Жити будете з любов’ю,
Добрі будуть справи й дії,
Ваші справдяться надії!
Миру й щастя вам бажаю!
З Новим роком вас вітаю!
***
Як по селах ми ходили,
То щедрівочку зустріли.
З нею ось прийшли до хати,
Тож дозвольте щедрувати!
Щастя, радості, достатку,
В охорону — янголятко!
Хай приходять до оселі
Друзі вірні і веселі,
Хай погибнуть до ноги
Наші кляті вороги.
Миру всім, добра, любові.
Щоб усі були здорові!
***
В нашій Україні
Свято гарне є!
Це Щедрівка з сином
Щедриком іде!
Віхола танцює
З Щедриком вгорі,
І Щедрівку чути
В кожному дворі!
І народ повсюди
Весело співа.
В тих піснях лунають
Мудрії слова.
На добро і спокій,
Щастя та любов
Шле благословення
Віщий дзвін церков!
Щоб на нашу землю
Повернувся мир,
Наших українців
Бог благословив!
***
Щедрий вечір, добрий вечір –
Щире, добре свято!
Щоб було у вас в родині
Діточок багато!
Щоб були усі здорові,
Сповнені рум’янку!
Щоб стелилась ваша доля,
Наче вишиванка!
Щоб в родині дружній вашій
Сміх котився щиро!
Щедрий вечір, добрий вечір,
Всім добра і миру!
***
Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У першому – красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У другому – ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в третьому – дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ясен місяць – пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Дрібні зірки – його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
***
Щедрик-ведрик,
Толя й Петрик
Стежку торують,
Ходять-мандрують,
Людям бажають
Щастя-врожаю.
***
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
***
Щедрик-ведрик,
Дай вареник,
Щедрик-ведрик,
Сивий веприк.
Із колосочка –
Жита мисочка,
Із сніпочка –
Ціла бочка.
Мені – млинець,
Грудочка кашки,
Пару яєць.
***
Щедрик добрий,
Я не згірший,
Дайте млинця,
Котрий більший!
Що щедрушка,
То пампушка,
Що й щедреник,
То й вареник.
***
Щедрий вечір всім нам, на добру годину,
Породила Діва Предвічного Сина:
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
Не в пишних палатах Бога породила,
А в біднім вертепі Господа повила.
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
***
Щедрий вечір, добрий вечір
Я щедрую у дядька.
Дайте, дядьку, пиріжка.
Як не дасте пиріжка –
Візьму вола за ріжка,
Та виведу на моріг,
Та й викручу кривий ріг,
Буду волом робити,
Кривим рогом трубити.
Гу-гу-гу-гу-гу!
***
Щедрик на бедрик,
Дайте вареник.
Мати казала,
Щоб дали сала.
Батько сварився.
Щоб не барився.
Та давайте хутчій,
Побіжимо шпарчій.
Бо короткі свитки
Нам померзнуть литки.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
***
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кружальце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!
***
У нашій криниці
Плавають синиці.
А ви, молодиці,
Печіть паляниці,
З печі виймайте,
Нам по пиріжку дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А за сим словом будь же нам здоров,
Можний паноньку, господареньку,
Не сам з собою, з господинею,
З господинею та й з діточками.
Вінчуємо ж вас щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям та й новим роком,
А й новим роком та й довгим віком!
***

Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, миру всім бажаємо гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.
Килим, килим, веселочко,
Клич гостей в оселі,
І співанкою гучною
Піднімись до стелі.
Стали в парі, стали в парі
Стрілочки-сестриці.
Вище чари, повні чари.
Чари-чарівниці.
Вітер басом, вітер басом,
А скрипками — хуга.
Бубон місяця нагрівся
Від пруга до пруга.
Сніговиця білолиця
І Мороз червоний —
Руки в боки й вихилясом —
Аж регочуть гони.
Хто там, хто там в шибку стука?
Може, гість далекий?
Може, змерзли біля вікон
Молоді смереки —
То щедрівка-мандрівочка
Йде з хати до хати…
Добрий вечір, щедрий вечір,
Україно-мати.
***
Щедрівонька щедрувала,
під віконце підбігала,
Що ти, тітко, напекла,
Винось нам до вікна.
Що ти, дядьку, нам напік,
Винось нам аж на тік.
Мати казала, щоб дали сала,
Батько сварився, щоб не барився.

середа, 6 грудня 2017 р.

Пропонуємо читачам нашого блогу матеріал краєзнавця і учасника Комітету захисту національної спадщини  Івана Шворака про довколишні села та хутори біля Луцька, які були ним поглинуті. До нас із читацькими запитами про історію районів і вулиць Луцька звертаються багато читачів. Тож читайте!!! І велика дяка нашим краєзнавцям, які діляться своїми дослідженнями, результатами краєзнавчих розвідок з нами!

 

Історичні села в межах Луцька

За період існування Луцька, площа міста збільшилася у сто разів: із 41 гектара старого міста до 4160 гектарів, на котрих вже не вміщається сучасний Луцьк. Розширюючись, Луцьк поглинав довколишні села та хутори. Вони назавжди зникали з географічних мап, відійшло в історію їхнє існування... Отож, про кожне з них – читайте далі.
Воличка Підлуцька
Розташовувалося одразу за Бернардинським монастирем, обабіч тракту (траси) на Рівне і Дубно. Між трактом та річкою Глушець було єврейське поселення, що існувало вже у XVIII столітті. Єврейські будинки хаотично розміщувалися  на пологому схилі. Вулька мала синагоги, молитовну школу, мікву (культова єврейська споруда, що використовувалася для обряду омовіння).
Разом із землями села Воличка над Глушцем, що розташувалося поруч, ця частина Волички Підлуцької була приєднана до Луцька у 1834 році, проте особливих змін тут не відбулося, забудовувалася вона і надалі хаотично. Сучасна вулиця Лугова єдина з єврейського кварталу, що зберегла свою траєкторію і частину тогочасної забудови.
Ліворуч від тракту розміщувалися садиби багатих лучан. На початку 20 століття їх тут було шість – і майже біля кожної був власний парк. Центральна дорога цього кварталу - нинішня вулиця Ярощука. У плані 1870 року новий Луцький квартал включав у себе землі сіл Воличка Підлуцька та Воличка над Глушцем. А в 1895 році останню частину Вульки приєднано до Луцька міська межа перемістилася до хутора Новий світ, де тепер вулиця Чехова.
Дворець
У 1570 р. було власністю Єрофея Госького. Пізніше належало Корчинським і Томашевським. На початку XX століття в селі Дворець Піддубцівської волості налічувалося 31 господарство та 290 жителів. Село складалося з кількох вулиць, а на місці нинішнього пам'ятника борцям за волю України перед держадміністрацією, було дворецьке кладовище.
Частина Дворця збереглася до наших днів у районі вулиць Кременецької та Костопільської, обабіч Київського майдану. Там, де зараз парк, за Київським майданом, був Дворецький сінокіс. Коли Стир розливався і заливав луг до самих Рованців, на цьому величезному плесі цвіло жовте та біле латаття. Поля жителів Дворця межували із землями Теремного, селяни мали великі площі землі. Наприклад, чехи брати Кисели Тона, Ярош і Вашек мали по 12 гектарів поля.
Всупереч протестам селян, офіційно Дворець включили в міську межу в 1910 році. Але ще довго він вважався окремим селом. У 1941 році тут було 28 хат. Разом із Дворцем до міста приєднали землі міського хутора Бівуаки, де було десять осель та корчма. Згодом, у 1915 році, через Бівуаки пролягла залізнична гілка на Стоянів. Увійшла в межу міста тоді й німецька колонія Варварівка, або Барбарщизна, що розміщувалась обабіч Сапалаївки - зараз це район між вулицею Зої Космодем'янської та гілкою залізниці. Там жили 80 людей.
Красне
В епоху середньовіччя було потужним ремісничим центром, зокрема, тут працювали гончарні та ковальські майстерні. У 1629 році воно належало до Луцького староства, та налічувало 8 боярів, а потім у різні часи належало Цитовичу і Колінкам. У XIX  столітті село Красне Луцького повіту Полонківської волості мало 425 жителів, і 126 домів. Над дорогою  стояла поштова станція, де тримали 8 пар коней.
20 листопада 1891 року Луцька міська дума постановила включити в межі міста Село Красне у зв'язку з тим, що воно і так фактично було кварталом міста і жили там лучани. Відтоді жителі Красного мусили платити податки в міську казну та виконувати інші повинності. Однак селяни не хотіли ставати міщанами, і процес фактичного приєднання села до міста тривав ще кілька десятиліть.
На початку минулого століття в селі було 160 будинків, де проживали 1128 людей, працювали водяний млин, ливарні майстерні братів Свобод, бровар, майстерні з ремонту сільськогосподарських знарядь, горілчана державна крамниця, винно-горілчані склади. Деякі давні назви вулиць села Красного як от Залізна, Товарова, Фабрична збереглися до наших днів.
Кічкарівка
За три кілометри на північ від Луцька, поруч із Ковельським військово-поштовим трактом, розташувалося невелике село Кічкарівка Полонківської волості. У XIX столітті воно належало Годлевським, у власності яких було 179 десятин землі.
У 1875 році на орендованих землях поблизу Кічкарівки поселилися сімдесят німців. На початку XX століття у Кічкарівській німецькій колонії жили 115 осіб. У самому селі було 26 будинків та 193 жителів. Після приєднання Красного до Луцька міська межа впритул підійшла до Кічкарівки, а з 1959 року село вже в цій межі. До речі, до Кічкарівки проліг перший міський післявоєнний автобусний маршрут із центру міста.
Черчиці
Виникло біля Спасо-Преображенського монастиря, що розміщувався на пагорбі там, де зараз Черчицьке кладовище. Ще в Середньовіччі на цьому пагорбі, серед болота, розташувалося укріплене городище, що було частиною фортифікаційної інфраструктури Лучеська.
Монастир спочатку чоловічий, а з 1617 року – жіночий, згодом занепав і зазнав руйнації. У 1787 році на його місці збудували тризрубну дерев’яну Преображенську церкву, до якої в 1869 році прибудували дзвіницю, щоб надати їй псевдоруських рис. До речі, Черчицька церква вважалася міською. В 1905-1917 роках при ній діяла церковно-приходська школа, якою керував настоятель. Село Черчиці було дуже маленьким, наприклад у 1906 році тут проживали всього 38 людей. Черчиці перестали існувати в 1959 році, коли їх приєднали до міста. А Преображенська церква згоріла на початку 1980-х років.
Гнідава
Вперше згадується в 1570 році - тоді воно належало Міхалу Хріницькому. Через Гнідаву пролягав шлях із Луцька на Галичину. Дорога з Гнідави до Лучеська простувала дерев'яним мостом, довжина якого сягала майже кілометра. У 1588 році він був зруйнований.
У 1628 р. село належало Гаврилу Гойському, через 20 років Стемковському, а потім Стецьким. У 1831 році на Гнідавських землях вихідці із Пфальца заснували своє поселення. На німецький манер назвали його Гнідау. В період найбільшого розквіту колонії там проживали майже три сотні жителів, працювала початкова німецька школа.
У 1911 році село Гнідава Полонківської волості мало 473 жителів, горілчану крамницю, майстерні з виготовлення сільськогосподарського інвентаря. Щорічно там відбувались 2 ярмарки. У власності поміщика Свистунова було 116 десятин землі. Мало село і свою церкву, що стояла на Гнідавській гірці. Згодом церква святого Пантелеймона згоріла від удару блискавки. Тут розміщувався найбільший цегельний завод Луцька. На початку ХХ ст. за кошти Свистунова спорудили греблю, що з'єднала Гнідаву з Луцьком. 1910 року Гнідаву почали приєднувати до міста. А завершився цей процес тільки в 1957, коли в межі Луцька включили її основну частину.
Малий Омеляник
Розміщувалося неподалік від сучасної вулиці Львівської. Спочатку існувало тільки одне село Омеляник (нині с. Великий Омеляник Луцького р-ну.), де було приблизно 80 дворів. Відоме воно тим, що у ньому зупинявся цар Петро Перший. Окремо від села розташувався маєток поміщика, що складався з трьох дворів. На початку минулого століття там жило три сотні людей. Трохи згодом колишній фільварок став окремим селом Малим Омеляником, землі якого в 1960-х роках включені в межі міста.
Яровиця
Одним з давніх луцьких передмість було село Яровиця, котре в історичних документах згадується вже в 16 столітті тоді воно було у власності Четвертинських. В районі сучасної вулиці Франка стояла сільська церква з цвинтарем, поруч на площі регулярно проводились ярмарки. Територією села пролягала магістральна дорога,  одна гілка якої вела до містечка Жидичин і села Ківерці, друга в Теремно. На річці Яровиці, від якої і походить назва села, був влаштований став та працював водяний млин.
Докорінні зміни зачепили це невелике приміське село в 1890 році, коли до Луцька провели залізницю і збудували вокзал на Яровицьких полях. Тоді воно було у державній власності і мало 42 будинки й 240 жителів. Згодом тут збудували військові казарми і церкву, Яровиця з села перетворилася в міський квартал, в 1910 році її приєднали до Луцька офіційно, а через рік почав курсувати автобус Вокзал-Красне.
Вишків
На місці сучасного села Вишків ще в давньоруський час, над Стирем, існувало поселення, що входило у передміську інфраструктуру Лучеська. Поруч пролягала дорога, що вела в містечко Жидичин важливий релігійний осередок того часу. Колись село належало  Луцькому Тринітарському монастирю, з 1545 року було у власності Івана Горностая, а пізніше ним володів Олександр Сімашко.
На початку минулого століття Вишків мав 66 дворів та 584 жителів. В радянський час село було у складі Ківерцівського району. У 1957 році його приєднали до Луцька. Неподалік від дороги на Вишків існувала польська колонія Лідавка. В період, коли ці землі відійшли до складу Луцька в 1910 році там було 11 дворів та жили 100 людей.
Теремно
Згадується в 1322 р. Князь Любарт  його разом з іншими подарував соборній церкві св. Іоанна Богослова м. Луцька. Назва села походить, очевидно, від слова “терем” (укріплена житлова споруда у вигляді вежі). Тоді через Теремно пролягала дорога, що вела з Лучеська через Пінськ до Вільнюса. Біля неї, можливо, і стояв терем. За часів Російської імперії це було велике село, що належало до Піддубцівської волості. Через Теремно протікала річка Яровиця, котра пізніше стала Сапалаївкою. На південь від села був великий ліс, на місці якого зараз село Липини.
У 1895 році за кошти місцевих жителів та відомих меценатів неподалік від ставка, на місці більш давньої, було побудовано Хрестовоздвиженську церкву, що простояла до початку 80-х років минулого століття, її розібрали.
На початку 20 століття  від  села Теремно до Луцька було 5  верств, там налічувалося 133 двори та 795 жителів. Крім того, на місці нинішнього села Струмівка розміщувалася колонія Теремнівська,  в якій було 77 дворів та шість сотень жителів. Чеська спільнота Теремного була однією з найбільших громад волинських чехів. У Теремному існувала чеська школа, деякий час працювала пивоварня, яку пізніше викупив Земан для того, щоб знищити конкурента.
Чех Пішель здавав в оренду приміщення казарм військовим Ізюмського полку. Пізніше поруч із селом, серед полів, виникло нове поселення, його назвали Теремно Нове. Давнє село почали називати Теремно Старе. На початку 1940-х років замість Піддубцівського району Волинської області створено Теремнівський. У1959 році район ліквідовано, а село разом із хутором П'ятихатки, на місці якого потім побудували завод виробів із пластмас, та іншими дрібними хуторами приєднали до Луцька. Воно стало його мікрорайоном.
Гуща
Колись була колонією. На початку XX століття тут мешкали три сотні жителів. Після війни воно було центром сільської ради Ківерцівського району. До Луцька Гущу приєднали в 1959 році. На Гущанських полях збудовано північно-східну промзону: картонно-руберойдовий завод, шовковий комбінат, завод синтетичних шкір, а також вулиці 40 кварталу. Сучасна вулиця Гущанська це збережена колишня сільська вулиця.
Неподалік від Гущі, в  районі сучасної вулиці Наливайка, існувала ще одна колонія Болоха -вона була заснована в 1868 році вихідцями із Швабії та складалася з двох десятків садиб.
Вересневе
Збудували на землях села Полонка як робітниче селище при цукровому заводі. В 1955 р. неподалік від залізничної станції Гнідава почали будувати завод, а поруч житло для робітників та їхніх сімей. Через три роки завод був збудований, а населення селища вже сягало двох тисяч. Пізніше Вересневе отримало статус селища міського типу та належало до Луцького району. Було створено хорошу інфраструктуру, тут працювали магазини, школа, дитячий садок, відділення зв'язку, будинок культури. В 1977 році у Вересневому проживали вже чотири тисячі людей, а на початку 80-х селище включене до складу міста Луцька.

Про кожне з цих поселень можна написати окрему статтю, а то й цілу книгу. Вони стали частиною міста, а їхня минувщина частиною історії Луцька.