пʼятниця, 15 січня 2021 р.

150 років Агатангелу Кримському

15 січня цього року – ювілей видатного українського вченого ХХ століття. Агатангел Юхимович Кримський – історик, філолог, перекладач, орієнталіст, тюрколог, основоположник українського сходознавства.

Агатангел Кримський народився 1871 року у Володимирі-Волинському. На його походження вельми красномовно вказує прізвище – батько був родом із кримських татар, предки якого залишили Бахчисарай наприкінці XVII століття, влаштувавшись у Білорусі (на той момент це була територія польсько-литовської Речі Посполитої).

Пропонуємо вашій увазі переглянути презентаційний матеріал про академіка А. Кримського, без якого не відомо як і коли сформувалась би і вижила у важкі сталінські часи Українська Академія наук.

 


вівторок, 5 січня 2021 р.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.

Ми не уявляємо новорічно-різдвяних свят без щедрівок, колядок.
І багато хто й нині не досить чітко бачить між ними різницю, бо в старовинних фольклорних записах між ними не проводили межі, адже функціональні, образні, формальні ознаки схожі. Пісня, яка в одному селі співається як колядка, в іншому може виконуватися як щедрівка під Новий рік, ще десь на історичній Волині зовсім не колядують на Різдво, але щедрують під Новий рік (за старим стилем), тому всі колядки під Новий рік звучать як щедрівки.
І все ж фольклористи схиляються до думки, що щедрівка виокремилася в самостійний жанр обрядової пісенності завдяки тому, що має свої, специфічні ознаки. Здебільшого під колядками в нашому краї розуміють церковні різдвяні пісні, а під щедрівками – народні величальні пісні. Сучасні фольклористичні записи таки підтверджують цю різницю.
Отож, крупні краєзнавці вітають в Новому 2021 році наших читачів! Щедруємо вам силою і здоров’ям, засіваємо вам добром, колядуємо разом на Різдво, прославляючи народження Христа і мир в нашому домі! Христос ся рождає! Славімо його!
***
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, чечевиця,
І всяка пашниця,
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік.
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком поздоровляю!
***
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Щоб було у вас і в стіжку і в мішку,
І в коморі, і в оборі,
В ложці, в мисці і в колисці!
***
Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м’ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі!
***
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю,
З Новим роком йду до хати,
Щось вам маю віншувати:
Всім здоров’я неодмінно,
Щоби наша Україна
День новий стрічала в мирі,
Щоб дитячі жарти щирі
Звеселяли вашу хату,
Щоб грошей було багато.
Щоб із того й ми щось мали –
І до хліба, і до сала…
***
Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю,
Сію щедро із долоні
По долівці, по ослоні,
Засіваю вашу хату –
Будьте радісні й багаті,
Сію густо-перехресно –
На добробут людям чесним!
Промовляю з кожним кроком:
Миру всім! І з Новим роком!
***
Сію-сію, посіваю.
З Новим роком вас вітаю.
Хай завжди вам щастя ллється,
Хай добро в сім’ї ведеться,
Хай здоров’я з вами буде,
Хай родина не забуде,
Хай смачна кутя удасться,
Щоб весело і щасливо
Провели Йорданські Свята
***
Сієм, вієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм –
На щастя, на здоров’я,
На Новий рік!
Щоб вам вродило краще, ніж торік, –
Коноплі під стелю,
А льон до коліна,
Щоб вам, господарі,
Голова не боліла!
***
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
Щоб щасливо вам жилося,
Щоб задумане збулося,
Щоб ніколи не хворіли,
Щоб нічого не боліло,
Щоб у праці все горіло
Та й в кишені не міліло!
Щоб, як квіти, ви цвіли
Та сто років прожили!
***
Ми прийшли вас посівати,
Щоб усіх пошанувати.
Сієм, сіємо зерном,
Новий рік щоб був з добром.
Від їди щоб стіл ломився,
Білий хліб не перевівся.
Сієм, сієм, посіваєм,
Миру й щастя всім бажаєм.
Щоб і вдома, і на полі
Вам всього було доволі.
Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
***
Сійся родися жито-пшениця,
На щастя, на здоров’я, на Новий рік,
Щоб вам вродило краще, як торік, –
У полі – зерном, у дома – добром,
В печі – пирогами, на столі – хлібами,
Хай буде ваша хата радістю багата,
Хай славиться добром, медом, пивом і вином,
Хорошими пирогами та щасливими піснями!
***
Тільки визирнув на небо
Місяць-зорепас,
Щедрий вечір, добрий вечір
Завітав до нас.
Йшов – не йшов, а просто линув,
Ми його чекали,
Щоб велику Україну
Лихо обминало.
У родину нашу всеньку
Стиха увійшов –
І до кожного серденька
Світлий шлях знайшов.
Залунали скрізь щедрівки
І слова вітань!
Щедрий вечір, добрий вечір…
Добрий день, настань!
***
Щедрий вечір, добрий вечір —
І дорослим, і малечі!
Щастя, радості, любові,
Щоб завжди були здорові,
Вдачу мали гарну й щиру
І жили в умовах миру.
Щоб Господь оберігав,
Вам усе потрібне дав,
Щоб забрав з думок неспокій,
Дав багато мирних років.
***
Гарно й щедро стіл накритий!
Буде рік багатий, ситий,
Буде щастя і здоров’я,
Жити будете з любов’ю,
Добрі будуть справи й дії,
Ваші справдяться надії!
Миру й щастя вам бажаю!
З Новим роком вас вітаю!
***
Як по селах ми ходили,
То щедрівочку зустріли.
З нею ось прийшли до хати,
Тож дозвольте щедрувати!
Щастя, радості, достатку,
В охорону — янголятко!
Хай приходять до оселі
Друзі вірні і веселі,
Хай погибнуть до ноги
Наші кляті вороги.
Миру всім, добра, любові.
Щоб усі були здорові!
***
В нашій Україні
Свято гарне є!
Це Щедрівка з сином
Щедриком іде!
Віхола танцює
З Щедриком вгорі,
І Щедрівку чути
В кожному дворі!
І народ повсюди
Весело співа.
В тих піснях лунають
Мудрії слова.
На добро і спокій,
Щастя та любов
Шле благословення
Віщий дзвін церков!
Щоб на нашу землю
Повернувся мир,
Наших українців
Бог благословив!
***
Щедрий вечір, добрий вечір –
Щире, добре свято!
Щоб було у вас в родині
Діточок багато!
Щоб були усі здорові,
Сповнені рум’янку!
Щоб стелилась ваша доля,
Наче вишиванка!
Щоб в родині дружній вашій
Сміх котився щиро!
Щедрий вечір, добрий вечір,
Всім добра і миру!
***
Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У першому – красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У другому – ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в третьому – дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ясен місяць – пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Дрібні зірки – його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
***
Щедрик-ведрик,
Толя й Петрик
Стежку торують,
Ходять-мандрують,
Людям бажають
Щастя-врожаю.
***
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
***
Щедрик-ведрик,
Дай вареник,
Щедрик-ведрик,
Сивий веприк.
Із колосочка –
Жита мисочка,
Із сніпочка –
Ціла бочка.
Мені – млинець,
Грудочка кашки,
Пару яєць.
***
Щедрик добрий,
Я не згірший,
Дайте млинця,
Котрий більший!
Що щедрушка,
То пампушка,
Що й щедреник,
То й вареник.
***
Щедрий вечір всім нам, на добру годину,
Породила Діва Предвічного Сина:
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
Не в пишних палатах Бога породила,
А в біднім вертепі Господа повила.
Ладо, Ладо, Ладо!
Всім на світі радо:
Щедрий вечір на землі!
***
Щедрий вечір, добрий вечір
Я щедрую у дядька.
Дайте, дядьку, пиріжка.
Як не дасте пиріжка –
Візьму вола за ріжка,
Та виведу на моріг,
Та й викручу кривий ріг,
Буду волом робити,
Кривим рогом трубити.
Гу-гу-гу-гу-гу!
***
Щедрик на бедрик,
Дайте вареник.
Мати казала,
Щоб дали сала.
Батько сварився.
Щоб не барився.
Та давайте хутчій,
Побіжимо шпарчій.
Бо короткі свитки
Нам померзнуть литки.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
***
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кружальце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!
***
У нашій криниці
Плавають синиці.
А ви, молодиці,
Печіть паляниці,
З печі виймайте,
Нам по пиріжку дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А за сим словом будь же нам здоров,
Можний паноньку, господареньку,
Не сам з собою, з господинею,
З господинею та й з діточками.
Вінчуємо ж вас щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям та й новим роком,
А й новим роком та й довгим віком!
***

Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, миру всім бажаємо гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.
Килим, килим, веселочко,
Клич гостей в оселі,
І співанкою гучною
Піднімись до стелі.
Стали в парі, стали в парі
Стрілочки-сестриці.
Вище чари, повні чари.
Чари-чарівниці.
Вітер басом, вітер басом,
А скрипками — хуга.
Бубон місяця нагрівся
Від пруга до пруга.
Сніговиця білолиця
І Мороз червоний —
Руки в боки й вихилясом —
Аж регочуть гони.
Хто там, хто там в шибку стука?
Може, гість далекий?
Може, змерзли біля вікон
Молоді смереки —
То щедрівка-мандрівочка
Йде з хати до хати…
Добрий вечір, щедрий вечір,
Україно-мати.
***
Щедрівонька щедрувала,
під віконце підбігала,
Що ти, тітко, напекла,
Винось нам до вікна.
Що ти, дядьку, нам напік,
Винось нам аж на тік.
Мати казала, щоб дали сала,
Батько сварився, щоб не барився.

понеділок, 28 грудня 2020 р.

Люди добрі!!!! До Нового року  залишилось 4 дні! Здаємо дружненько звіти, ваяєм плани на наступний рік  - і йога нам в поміч. Бо то всьо витримати на таку сітуейшен у країні й світі – то треба мати залізні нерви і здоров’яJ!

А Миколая і Різдво 25 грудня – вже були! Але ще попереду радість свят: висовуєм ялинки з комор і горищ, ялинкові прикраси, вертепи, повторюємо колядки, слухаємо новорічні хіти останнього сторіччя – і буде нам всім щастя в 2021 році! Дай, Боже, без втрат. Хай будуть здоровими і щасливими всі українці на всіх-усюдах. А для гарного настрою часом вистачить подивитись короткометражки з ДЗІДЗЬО. Вони – не нові, звичайно, не свіженькі, але посміймося…Бо чомусь останнім часом забуваєм про посмішки і добрий настрій. Крупні краєзнавці вітають крупних наших читачів з прийдешніми різдвяними та новорічними днями! БУДЕМО!




пʼятниця, 18 грудня 2020 р.

Що ж такого смачного готують волиняки?

Увага: читати тільки на ситий мацьок, бо то – не до витримАння!!!
Людина розумна вже давно не вважає кулінарію звичайним побутовим обов’язком. Ви можете любити чи не любити готувати, ваші страви можуть смакувати всім чи лише поціновувачам дивної екзотики, важливо інше – кухня розповідає історію міста чи краю не гірше, ніж базовий шкільний підручник.
Волинь – край у серці королівства Руського, на шляху поміж трьох столиць – Києва, Вільно та Кракова. Багаті ліси, щедрі ріки й таємничі болота поліської частини цих територій, сформували особливий смак волинської кухні. Вплив сусідніх імперій, зокрема старопольських, литовських, білоруських рецептів, додав вишуканості народним стравам і визначив головні блюда на святковому столі – рибу та дичину.
Волинські вугрі, або як їх тут називали – угоричі, страва, яка і сьогодні вважається королівською. Нині вугрів найчастіше споживають вудженими, а в минулому їх тушкували чи запікали в різноманітних соусах.
Спеції, приправи, зілля і коріння важливі елементи складного смаку страви. В ярмаркових містах Волині можна було придбати дорогі й екзотичні трави – шафран, лавр, імбир, проте базовими лишалися традиційні – часник, пастернак, кріп, петрушка, кропива, хрін.
Щука з хроном по-старопольськи – кулінарний шедевр, відомий у світі ще з XVII століття.
Особливою, екзотичною стравою Полісся був тушкований... бобер. Не вдаватимемося до деталей рецепту, краще пояснимо причину такого смакового «вибрику». Велика популяція бобрів, доступність їх м’яса широкому загалу, а головне – водоплавний спосіб життя призвели до того, що церква визнала бобрів рибою і дозволила їсти їх у піст!
На щастя, більш традиційною на волинському столі все ж залишалася прісноводна риба – линки, щупаки, коропи, окуні, карасі в сметані та в’юни. Останніх часто сушили в печі, а потім додавали до юшки та навіть борщу. Чим вам не волинська версія Вустерського соусу?
 
Традиційна волинська кухня здавна була самобутньою та цікавою, а головне – надзвичайно смачною. Різноманіття волинських страв відоме нам із дитинства, з часів гостювання в бабусь-дідусів, проте волинська кухня вміє здивувати не лише смаколиками, а й дивовижними та неповторними назвами страв, давніми, як і самі страви.
 
От, ловіть і готуйте вдома волинське)))!
 
Вóлок – страва з молодого листя лободи, відвареного та заправленого часником, перцем, сіллю, цибулею, з додаванням підсмаженого сала – шкварок. Страва, як і її назва, очевидно, сягає найдавніших часів та виникла через нестачу харчів напровесні. Цікаво, що в говірці села для позначення періоду, коли закінчувалися запаси харчів з попереднього року, а новий врожай ще не зібрано, збережене слово переднóвок.
Драглí – страва, яку одержують при охолодженні м’ясного відвару з подрібненими шматочками м’яса.
Клекуцьóха – страва на основі пшоняної каші з додаванням овочів (картоплі або гарбуза).
Кóмп – великий шматок свинини із стегнової частини ноги, заправлений спеціями та часником і запечений у печі (в п’єʹцу). Щоб уникнути пригорання, для запікання кóмпа готували бездріжджове тісто, яким огортали свинину. Тісто не дозволяло м’ясу пригоріти, а також зберігало його м’якість та аромат.
Крижалкú – відварена в воді зі спеціями невелика головка капусти, розрізана на невеликі частини і заправлена олією та спеціями.
Нúґлі або книдлі – страва з тіста, яке готували на основі картопляного пюре та муки, яєць. Із тіста робили кульки, які відварювали в підсоленій воді та засмажували смальцем або салом. Часто нúґлі були з начинкою з грибів, сиру та ін.
Підкалáтка – тушковане в гýсятниці в печі куряче м’ясо з додаванням моркви, цибулі, спецій.
Підпáлок – товстий млинець із хлібного тіста, підсмажений на сковороді в печі та натертий часником.
Хамýла – літня солодка страва з ягід (вишень, черешень) та молока з додаванням борошна, ягідний суп.
Харамáґа або мачанка – страва з сушених грибів, відварених та заправлених підсмаженим борошном. Харамаґа була обов’язковою стравою на Різдво, на поминальних обідах, що свідчить про належність цієї страви в минулому до ритуальних, обрядових страв.
Більшість наведених страв не входять у наше меню…Піца, суші, ще там щось… бо ж кулінарні вподобання змінюються та оновлюються дуже стрімко. Але вже втішає, що всі перелічені нами страви все ж таки волиняки готують в своїх родинах. І це тішить безмірно!
 
А тепер – рецептура страв волинських кафе, ресторанів, їдалень і т.д. Тоді були затверджені такі рецепти на державному рівні. Общєпіт працював для простих людей, і смачно було. Чесне слово.

Борщ волинський.
Варять м'ясо-кістковий бульйон, проціджують, а м'ясо нарізають кусочками. Обчищені буряки варять до напівготовності (щоб зберегти їх колір, додають лимонну кислоту) і нарізають соломкою. У киплячий бульйон кладуть пошинковану капусту і підготовлені буряки. Через 5-10 хв додають попередньо обчищені нарізані соломкою і пасеровані на вершковому маслі або жирі моркву, корінь петрушки та ріпчасту цибулю, нарізані кубиками і підсмажені з жиром, а потім протерті крізь сито свіжі помідори, лавровий листок, запашний перець і варять до готовності. Подають борщ з кусочком м'яса, сметаною і дрібно нарізаною зеленю петрушки.
250 г м'яса, 400 г свіжої білоголовкової капусти, 1 буряк, 2 свіжих помідори, по 1/2 морквини і кореня петрушки, 2 ст. ложки вершкового масла або жиру, 4 столових ложки сметани, 1 цибулина, 3,1/5 склянки води, запашний перець, лавровий листок, сіль на смак, 1/4 чайної ложки лимонної кислоти, зелень пeтрушки.

Юшка волинська з грибами.
Нарізану кубиками картоплю варять у грибному бульйоні протягом 15-20 хв, додають варені дрібно нарізані гриби, зварену окремо квасолю разом з відваром, пасеровану на маслі цибулю і варять 5 хв. Якщо використовують свіжі гриби, їх миють, бланшують, нарізають дрібною соломкою і закладають разом 3 картоплею. Перед подаванням страву посипають дрібно нарізаною зеленню Петрушки.
4-5 картоплин, 3-4 сушених гриби або 200 г свіжих грибів, 4 ложки квасолі, 3 склянки грибного бульйону 1 невелика цибулина, 2 ст. ложки вершкового масла, сіль на смак, зелень, петрушка.

Суп волинський.
Варене м'ясо, сосиски, обчищені огірки та яблука нарізають скибочками. Тонко порізану цибулю пасерують, додавши томат-пюре, огірки припускають. У киплячий бульйон кладуть огірки, яблука, м'ясопродукти, пасеровану цибулю, перець, лавровий лист і варять 5-10 хв. Перед подаванням у суп кладуть сливи та сметану, посипають дрібно нарізаною зеленню петрушки або кропу.
По 100 г свинини та яловичини, 50 г сосисок або будь-якої вареної ковбаси, 1 солоний огірок та 1 свіжа цибулина, 1 велике свіже яблуко, 1-2 ст. ложки томату-пюре, 1 ст. ложка вершкового масла, перець і лавровий лист, сіль на смак, 4-6 слив, консервованих або маринованих, 3 склянки бульйону 4 ст. ложки сметани. зелень петрушки або кропу.

КРУЧЕНИКИ ВОЛИНСЬКІ
М’якоть яловичого м’яса нарізують тонкими широкими шматочками, солять, посипають перцем, кладуть у сотейник з розігрітим маслом, накривають кришкою і тушкують до напівготовності.
Шатковану свіжу або квашену капусту тушкують, заправляють злегка обсмаженою цибулею, томатом-пюре і сіллю - за смаком (до квашеної капусти додають цукор).
Підготовлену капусту накладають товстим шаром на кусочки напівтушкованого м'яса, обкладають її з усіх боків тонкими шматочками сала, все разом зв'язують ниткою, кладуть у сотейник так, щоб крученики не торкались один до одного, підливають бульйону, ставлять у духовку і запікають їх до рум’яного кольору, періодично поливаючи бульйоном або соком.
На 500 г яловичого м'яса - 1 кг. свіжої капусти, 2 ст. ложки вершкового масла. 100 г сала, 1 ст. ложку пшеничного борошна, 1/2 склянки томату-пюре, 2 чайних ложки цукру, 5 горошин гіркого перцю.

ПИРІГ ВОЛИНСЬКИЙ
Дріжджі розводять у молоці, додають розтерті з цукром яйця, розтоплене масло, сіль, добре вимішують і ставлять у тепле місце, щоб тісто підійшло. Коли воно підійде, розкачують тонким шаром і кладуть на лист, дають знову підійти і випікають.
Готовий пиріг зверху прикрашають густою, як повидло, масою, виготовленою з пропарених з цукром родзинками, сушених слив без кісточок і ставлять знову в духовку на 15 хв.
На 3 склянки борошна. - 1 склянку молока, 25 г дріжджів, 3 яйця, 1/2 склянки масла, 1/2 склянки цукру, 1/2 чайної ложки солі, 50 г родзинок, 200 г сухих слив.

ВЕРГУНИ ВОЛИНСЬКІ
Яйця добре змішують з горіховою або арахісовою олією, всипають борошно і замішують тісто. Щоб тісто можна було тонко розкачувати, його місять не менше півгодини. 3 розкачаного тіста нарізують вергуни, смажать у гарячому смальці, викладають на тарілку, посипають цукром і подають на стіл.
На 4 склянки борошна - 10 яєць, 5 ст. ложок арахісової або горіхової олії, 100 г цукру.

пʼятниця, 4 грудня 2020 р.

Іван Їжакевич і Козацькі могили

Скажете, до чого тут до Волині Їжакевич?  І чого то в краєзнавчому каталозі є цілий розділ карток про нього? А от тому…
У Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви» (народна назва «Козацькі могили») в селі Пляшева Радивилівського району згадують Івана Їжакевича – художника та іконописця, який сто років тому створив у тутешньому Свято-Георгіївському храмі неповторний образ «Голгофи».
З іменем цього митця, який народився 18 січня 1864-го в селі Вишнопіль на Черкащині і помер у Києві, проживши без двох років сотню літ, пов’язана ціла епоха в українському мистецтві. Його спадщина – колосальна!
Коли Їжакевич навчався в Києві в рисувальній школі Мурашка, учням доручили дослідити розписи Кирилівської церкви. Там хлопець узявся знімати нашарування з затьмареної часом настінної ікони. Цю старанність помітив знаменитий Михайло Врубель і запропонував Їжакевичу власною уявою відтворити давнє зображення. І в одній із церковних ніш, отримавши благословення від батюшки, Іван намалював Богоматір. Та так, що Врубель, поглянувши на образ, несподівано спрямував долю художника-початківця в нове русло: «Вважайте, що ви заробили рекомендацію в Петербурзьку академію мистецтв. Про ваш вступ туди я сам подбаю».
Так почалася велика іконописна ера Їжакевича, в котрій «Козацькі могили» посідають чільне місце.
До Пляшевої у 1914 році іконописець приїхав на запрошення духовного опікуна спорудження Георгіївської церкви о. Віталія (Максименка) та Володимира Леонтовича, котрий, власне, керував будівництвом. Майже сто років тому, під час будівництва Свято-Георгіївського монастиря, його храм був задуманий як такий, що влітку перетворюється в іконостас, а весь монастир – у храм. Отож, у храмі створили як внутрішній, так і зовнішній іконостас.
На той час зведення головної споруди меморіалу пошани українського козацтва, а заодно самобутнього архітектурного сплаву модерну і бароко, підходило до завершення. Залишалося подбати про його розпис та оздоблення. З цим завданням іконописець та його учні успішно впоралися. Принаймні, з першим етапом розпису, куди входили: композиція «Голгофа», яка заповнила всю площину над іконостасом на вхідному фасаді будівлі; колоритні портрети на колонах, оздоблення зводів над балконами, а також прикрашення царських врат та дверей.
Подальшим планам завадила Перша світова війна. Там, де було відведено місце іконописам, розташувалася конюшня… Полотна для панорами Берестецької битви, створені Їжакевичем, австрійці вивезли в невідомому напрямку.
…Нинішній час теж не дуже прихильний до витворів майстра. Зокрема, до його «Голгофи»: за сотню літ, під дією сонця, дощів, вітрів, морозів, величний образ почав руйнуватися. Сприяє цьому процесу ще й оцинкована бляха, на якій здійснено розпис.
Як зазначає історик та краєзнавець Володимир Ящук, згадані кільканадцять оцинкованих пластин не слід вважати помилкою художника й архітектора. Це було тимчасове рішення — бо храм відкривали швидко. Надалі планувалося, що цей біблійний сюжет постане в іншому місці, а його замінить кам’яна мозаїка, яка «на сонці не вигорає, під дощем не іржавіє». Але тим задумам не судилося здійснитися. Головні вороги розпису – погода і час, розповідає один із мешканців монастиря, ієромонах Григорій. Адже іконопис виконаний на листах металу, який від підвищення температури розширюється.
Оцинкована бляха, на якій створена «Голгофа» – не помилка художника й архітектора. Варто пам’ятати, що відкриття храму відбулося у 1914 році, за кілька місяців до Першої світової. Передбачалося, що дуже швидко буде проведена заміна цього ескізу, і картина постане у вигляді кам’яної мозаїки, «яка на сонці не вигорає, не вицвітає, не іржавіє, з якою нічого не трапиться, і вона буде вічною. Потім 1914 рік. Перша світова війна, громадянська війна, революція – і всі ці події, воно увесь час відкладалося, і так вийшло, як часто у нас у житті трапляється – немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. І те, що було зроблено тимчасове у 1914 році – ми його бачимо до сьогоднішнього дня».
Гляньте сюжет «Суспільного Рівне» про «Голгофу» Івана Їжакевича. Просто дивно: невже в управліннях культури, в різних закладах культури області немає молодих ініціативних людей, які вміють писати проєкти на отримання гранту, кинутись на збір коштів на «Спільнокошт», написати на отримання коштів в європейські інституції. Розпис Їжакевича просто зникає. А в заповіднику і в чиновників – плач, що нема грошей. 





четвер, 26 листопада 2020 р.

Обласні мистецькі премії-2020

Обласні мистецькі премії були започатковані, як вияв поваги і пошанування митців, літераторів, аматорів сцени і майстрів народної творчості, краєзнавців-дослідників минувшини нашого краю за їх вагомий творчий доробок, активну громадську діяльність.
Ці нагороди є найбільш престижними відзнаками обласної державної адміністрації для людей мистецтва.
Всього за попередні роки дипломами та грошовими винагородами відзначено 165 лауреатів.
Є 8 обласних мистецьких премій :
- імені Агатангела Кримського;
- імені Йова Кондзелевича;
- імені Миколи Куделі;
- імені Ігоря Стравінського;
- імені Степана Кривенького;
- імені В’ячеслава Хурсенка;
- імені Олександра Цинкаловського;
- імені Миколи Царенка.
На здобуття обласних премій представляються нові оригінальні твори і роботи, опубліковані у завершеному вигляді протягом останніх трьох років, здобутки у культурно-мистецькій діяльності.
Обласні мистецькі премії присуджуються щороку до Дня Незалежності України, як вияв поваги і пошанування митців, літераторів, аматорів сцени і майстрів народної творчості, краєзнавців-дослідників минувшини нашого краю за їх вагомий творчий доробок, активну громадську діяльність.
Обласні іменні премії 2020 року присуджено:
- у номінації імені Агатангела Кримського – ЄФІМЕНКО Оксані, артистці розмовного жанру, режисерові-постановнику Волинської обласної філармонії, за реалізацію музично-просвітницьких та патріотичних творчих проєктів, багатий досвід концертної діяльності, як артистки розмовного жанру, активну участь у культурно-мистецьких заходах, що відбуваються на Волині;
- у номінації імені Йова Кондзелевича – ЛИТВИНУ Леоніду, художникові, членові Національної спілки художників України, заслуженому художникові України, за високу професійну майстерність, вагомий особистий внесок у мистецьке життя Волині, активну організаційно-виставкову діяльність;
- у номінації імені Миколи Куделі – МАРЧУК Галині, краєзнавцеві, кампанологові, за вагомі досягнення у проведенні просвітницької, пошукової, краєзнавчої роботи, у дослідженні та популяризації досягнень національної культури, зокрема дзвонового мистецтва на Волині, проведення виставок, фестивалів, конференцій, видання книги «Дзвони: повернення до витоків» (2019);
- у номінації імені Ігоря Стравінського – МАЛАШЕВСЬКІЙ Ірині, солістці-вокалістці академічного камерного оркестру «Кантабіле» Волинської обласної філармонії, за активну участь у музичних фестивалях «Стравінський та Україна», багаторічну концертну діяльність, високий професіоналізм, вагомий внесок у збагачення музичного життя краю та популяризацію творчості Ігоря Стравінського;
- у номінації імені Степана Кривенького – народному аматорському фольклорному колективу «Криниця» будинку культури с. Видерта Камінь-Каширського району (керівник – Валентина Зубач), за розвиток та збереження народних звичаїв та обрядів, пісенних традицій рідного краю, активну творчу діяльність, високу виконавську майстерність;
- у номінації імені Олександра Цинкаловського – ДМИТРЕНКО Аллі, членкині Національної спілки краєзнавців України, доцентові Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, за участь у створенні і розвитку Музею етнографії Волині та Полісся Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, участь в етнографічних експедиціях МНС України та цикл публікацій з етнографії Волині та Полісся;
- у номінації імені В’ячеслава Хурсенка – БАРАНЮКУ Ігореві, завідувачеві сектору музично-хорового мистецтва та мистецьких шкіл Обласного науково-методичного центру культури, за вагомі досягнення в композиторській та поетично-пісенній творчості, значний внесок у розвиток аматорського вокально-хорового мистецтва області;
- у номінації імені Миколи Царенка – ПОШТАРУКУ Данилу, директорові-художньому керівнику Волинського академічного обласного театру ляльок, заслуженому діячеві мистецтв України, за вагомий внесок у розбудову галузі культури, розвиток театрального мистецтва, утвердження позитивного іміджу України у світі.

понеділок, 9 листопада 2020 р.

Що почитати краєзнавче? Ч.3

Ловимо частину третю нашого отого «що почитати краєзнавче?» Отож. Легендарний наш Володимир Лис. Бачте, популярна література, белетристика є справді дефіцитом у нашому краєзнавчому відділі. Але ж те, що є, ми вам подаємо на мисочці з величезним задоволенням!
Відгук читача Натана Русина
Володимир Лис. Місяць, обмитий дощем. 8/12
Раніше не любив і не читав «коротульок», повістей, оповідань та есеїв на кількадесят сторінок. Господь напоумив і руками друзів подарував мені збірку есеїв Лиса. Скажу одразу, що читав довго, довше ніж «Воно» Кінга чи будь-який том Лавкрафта, з 26 липня й по сьогодні.
Врешті залишився задоволений. Тільки не тому, що сподобались ідеї творів, а тому, що побачив знаного романіста інакшим. Виявляється він пише доволі складні філософські та психологічні повісті. Не завжди погоджувався з пошуком загадок в банальному, точніше баченням сакрального в буденному і девіантному.
Лис не хоче узріти доброго в силі і героїзмі. Зазначає, в есеї «Нява та Інтеграл», що крім Леоніда, Спарта дала світові лише дикунський обряд дітоубивства (це справді дикунство) і стала провісницею Гітлера та Гебельса, й іже з ними. Так, нацизм, – це мерзенна гидота, а той самий геній Стівен Гокінг, був не ідеал в плані естетичному та атлетичному. І наврядчи б він залишився живим у Спарті, чи нацистській Німеччині. Тільки не варто забувати про найвідоміший гімнасій (освітній, філософський, педагогічний заклад) античності Дромос, що розвивався в Спарті. А на «нацистських» Volkswagen та Opel ми з задоволенням катаємось в наш час, бажаючи не знати, що ці кампанії були, м'яко кажучи, дуже причетні до нацистів. Відтак, сила це не завжди насилля, а буденність, з мого досвіду, дуже рідко має загадковість та причинність.
Есеї змушують думати. А мене особисто ще й не погоджуватись з окремими думками. Рекомендую для прочитання.
Улас Самчук. Гори говорять. В школі не читають, не вивчають. У вишах побігом згадують.  У нас на Волині жив, писав, працював один з найталановитіших письменників 20–40 років в українській літературі, на творах якого історію би вчити. Отож, відгук читачки Руслани Курах:
Улас Самчук. Недооцінений цей письменник у нас на Закарпатті. Несправедливо. Окрім «Кулака», "Марії", «Волині», котрі, за нормальних перекладів, цілком змогли б позмагатися на світовій літературній арені, він має шедевральний роман «Гори говорять!», що переносить нас у часи Гуцульської Республіки (1918–1919рр) та в 1932–33рр, неперевершено окресливши характер, гонор цього народу, жагу перемоги і неймовірне бажання його бути з великою Україною, бути зі своїми. Боротьба з мадярами та росіянами триває й досі, просто в латентно-гібридній формі, тому дуже важливо знати історію краю, що є історією України, проте я не знаю жодної вулиці тут імені У.Самчука , але є вул. Ю. Гагаріна – де ж наша Гідність? Двадцять видавництв, може більше, в краї, але немає кому перевидати…в трьох книгарнях міста питала – на мене дивилися, як на марсіянку.. Ов, ну звиняйте, я й забула, що тепер видають здебільшого соросівську космополітичну макулатуру. Мадярські імена й символи є, а українських, що, власне, й відкрили нас іншій Україні, не так і багато. Ж2, що обдирала людей нереальними процентами по боргам, є, а наших, ніби й не існувало, розчинилися по світу, в бігах виживаючи. Це ганебно, насправді. Про таке слід говорити, доки населення не зманкуртизувалося вщент. У нас є дух наших предків, просто немає лідера, котрий зміг би його розбудити. Наведу кілька сильних цитат з книги, які демонструють яскраво ті моменти (ставлення):
«Мадяри, які до цього чaсу сиділи в нас тихо, розшаліли й почали шукати між населенням ворогів. Лісничий Йонаш разом з жандармами та попом Бабчинським ловив селян і вішав їх без суду на очах дітей і всього народу» – до речі, в книзі описано, як людям попи промивали мізки пропагандою. Або:
«Забрали також мо***лики й нашу маржину. Батько, який довго вірив, що то "наші", переконався нарешті... І ті вороги, і ті неприятелі». Або євреї хитрі, що й досі паразитують, а слово проти них жорстко табуйовано… «…Прошу тебе – Розенкранц. Що є тут Розенкранц? Чорти його знають, звідки присунувся сюди, розставив свою павутину й смокче нашу кервавицю. А скільки тих Розенкранців налізло до нас? Глянь на Ясіню. В долині, при дорозі, самий тобі Розенкранц. А наш гуцул, Бог зна, куди заліз під небо й сидить, як воша голодна».
І ще про росіян мушу виділити:
«– На що ви на нього кричите? – питаю старшину. У нього вираз такий приємний.
– Ах, коли б їх чорт забрав з їх виразами. Обридли вже. Осточортіли. Ціла та Расєя, провались вона мільйон разів, повна отаких ослів і тягають їх по цілому світі та й нас з ними чіпають.
– Чому ж у вас така ненависть до Росії?
– То, брат, не ненависть. Це просто правда. Вас спокушає його вираз, але коли б пожили в тій Расєї, то скоро пізнали б, що за тим виразом криється. От стоїть тобі така ослятина й усміхається, душа "на распашку", а дай ножа так усадить у твої ребра й далі усміхатиметься.
Я пригадав виколоті очі на портреті Шевченка. Мо***лик дивиться на мене й усміхається. Чи зрозумів він що з тієї розмови».
Тут дуже цікаво описано поведінку людей на майдані, наче сьогодення, їй-бо..як наших затуляли (федина верещала в бік націоналістів, називаючи тих провокаторами, тепер ці федини дволикі підвели нас до прірви) мадяри: «– Пане Цокан. Ви не про те говорите. Сьогоднішній день утворений не для того, щоб ви бунтували народ. – Сердито говорить по-мадярськи Йонаш.
Цокан байдуже і спокійно звертається, до нього...
– Вас і всіх інших ми не перебивали ... А чи я про те, чи не про те говорю, це вже дозвольте мені знати. Громадо! – звернувся Цокан до людей. – Тут мені кажуть, що я не про те, що треба, говорю. Маю я замовчати, чи говорити далі?
– Далі, далі! – заревли тисячі голосів…»
«…І Цокан розказав про віковічні кривди, болі, страждання. Цокан розповів про велику війну, на якій впало безліч наших людей за ніщо. Він сказав, що нас русинів не лише стільки, скільки є в Угорщині. Нас є багато. Нас мільйони, десятки мільйонів. Вони живуть по різних державах, але всі вони однаково говорять і всі одної матери діти. Всі вони віками дерлися за чужі справи, але настав великий суд над їх гнобителями. Ось прийшла війна, революція. Для нас зійшло сонце свободи. Всі гноблені народи беруться до праці на своїй ниві й що це саме треба робити і нам.
– Тут нам казали, що тепер буде все наше. Правдиво хтось їм відповів: все наше, лише зверхність мадярська. Як може бути все наше, коли ми самі в неволі. Тепер вони так нам кажуть, бо Мадярщина розторощена. В Будапешті революція й вони самі ще не знають, чи вдержаться. Але коли ми допоможемо їм, коли вони знов окріпнуть, тоді вони не захочуть з нами говорити. Вони знов одберуть те, що дали й усе буде по–старому. Нам треба шукати не чужої зверхності, а своєї. Треба робити так, щоб ми здобули ту свою зверхність і закріпили за собою. А де є та наша зверхність?
Тут Цокан швидко розвинув те, що тримав у руці. Це був прапор з жовтою і блакитньою барвою. Він розгорнув його і вказуючи на підняте полотнище високим голосом проговорив: – Ось де наша зверхність! Ця коругов, це наш знак єдності і згоди. Це є прапор будучої нашої великої держави, яка повстане коло Києва над Дніпром і до якої маємо належати ми. Я підношу цей прапор перший раз і хай має він над нами, поки стоїть земля! Ми повинні йти за ним, горнутися під ним у тісні лави борців і нас ніхто не переможе. Слава нашій будучій державі! Слава нашому великому народові!»
А ще – ставлення мадяр до українців: «….перед очима виступило огненно–кошмарне слово – "українці" Що вони від нас хочуть? Чого їм тут треба? Це правда, що ті потвори з якогось небуття виходять і наводнюють собою всі краї. Це правда, що півмільйонна їх армія суне на захід. Так. Це безперечно правда. Вони вже тут. Вона чує їх. Тихі, спокійні русини. Так, так. Це українці їх зіпсули. Але це-ж неможливо, чуєте? неможливо! Тисячі літ тихі, спокійні русини й як же так. Де взялися ті ворохобні українці?»
Продовження роздумів мадярки: «Гуцули також не українці. Гуцули тихі, добрі, працьовиті й покірні люди. Вони хочуть бути завжди при Мадярщині. Правда, що вони не вміють по-мадярськи, але ж вони навчаться. Вони хочуть навчитися.
Вони розуміють, як приємно; розмовляти такою благородньою мовою, як мадярська...», доповнює думки її мати: «… Гуцул буде завше гуцулом. Його треба, як пса, на прив’язі тримати».
А наш простий люд – йому, аби було, що їсти… «Розійшлися з співом церковних пісень». Як завжди. Проте є й мислячі, міцні духом, яким болить: «А я до того Божого твору, якого звемо людиною, додав би поправку. Десь на животі, коло пупа, приробив би непомітний гудзик, щоб регулювати ту прокляту думку. Хочеш, думаєш, не хочеш – кліпс-кляпс і сидиш собі спокійно, як фараонська мумія».
А як же не вистача іноді вибухово–сталевого «– До бою! Заліза їм, чортам, не слів!». Ну бо з ворогом слова зайві. Доказом є уривок нижче, що характеризує мадярочку, кохану українця:
«Вона лишилася кілька років тому своєї матері, відріклася від батька й привязалася до мого гнізда. Одначе прізвища свого не забажала міняти.
Довгими зимовими вечорами, вона сидить перед голосномовником радіоапарату, що–небудь робить і слухає передачі з Будапешту. Іншої, навіть музики, радіопередачі, не хоче знати. Вона й до сьогодні переконана, що все найкраще в світі є мадярське, що цілий світ, то Мадярщина, що українська мова, мова мужиків, а ввесь мадярський народ, – графи та принци», а також образ її батька:
«Йонаш після поразки Мадярщини впав у дитинство. Змінився, спохмурнів, уявив себе "русским" і одно, що його тримає при житті, це те, що край цей не став український, а тому рано, чи пізно, може знов стати мадярським... Бо "ці", на його думку, не вдержаться. Він разом зо старим Бабчинським (що також щасливо перемандрував до того саме табору) та й з російсько-мадярським словником, компонують дописи до "русских" часописів». Люди лем ся чудували:
«– Тото кожний ади, що був заклятим мадяром тепер став "русским".
– Айно, айно, – киває лисиною сусід, від чого аж зайчик по стелі, ніби від дзеркала, бігає».
А гори…Гори тут є головним героєм..Чи не кожну сторінку прикрашено фантастичними описами, але то треба читати й насолоджуватися, процитую самі легенькі:
«Час набрякав подіями, що клали тривалі помітки на сторінки історії Гуцулії. Кольосальна по свойому розмірі та й артистичності революція обняла Европу. Гори наші, вбрані пошматованими лахами, опинилися безпорадними й у необмежній своїй наївності намагалися малпувати сусідні країни. Дні проходили туго й обережно. Зливи й сердиті вітри швидко підштовхували зиму, а разом з нею і біду. Населення корчилося, стискалося, мов кулак, тиснулися до своїх одиноких захисників-гір і напнято чогось чекало».
Або ще: «Родиться день. Притихли й скулилися величні гори. Ущухає і вкладається, забираючи за собою слід великого сну, довга, тяжка ніч і шпиль Говерли вже вітає перший промінь жагучого світила, що чітко й владно возноситься в порожнечу захланних просторів.
По горах котиться туман, котиться й розтає. Бринить роса, грає одинокою струною кришталевий водопад, летить орел, серна стрибає по кущах, реве заспаний ведмідь і доживає свій скромний вік остання полонинська квіточка.
Стрілою влетіло й засяяло сонце.
Навколо море народу, якого безупинно прибуває. Кожухи й вишивки мішаються й переливають у сонячнім сяйві, як свіжі барви маляра на полотнищі».
Наполегливо рекомендую це прочитати. То є література. То є самий смак.