«ПОЛЕ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ БИТВИ»

 

«ПОЛЕ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ БИТВИ»

Ігор Свєшніков 

КОЗАЦЬКІ МОГИЛИ

Кожний народ має свої національно-духовні святині, які особливо зворушують і бентежать його душу. Таким місцем для українського народу є «Козацькі Могили», місце де в 1651 році на вівтар свободи України поклала понад 30 тисяч душ найкращих своїх синів. Тут земля найгустіше перемішалась з кров’ю і кістками. Ось чому вона стала святою для українського народу.

Влітку 1651 року на полях сіл Пляшева і Острів (теперішній Радивилівський район Рівненської області) відбулася одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького проти шляхетського поневолення.

На місці битви, на острові Журавлиха було побудовано храм-пам’ятник (Свято-Георгіївська церква 1910-1914 рр.). Проект розробив В.М. Максимов, учень професора О.В. Щусєва. Керував будівництвом інженер-будівельник В. Леонтович (з 1940 р. професор архітектури у місті Києві). Ця монументальна споруда вражає і зачаровує. Ця церква-пам’ятник не має собі аналогів, побудована в стилі українського бароко, поширеному на Україні в XVII-XVIII столітті. За оригінальним проектом В.М. Максимова дві складові частини церкви — церква та бабинець знаходиться під відкритим небом. На фасаді церкви одноярусний іконостас із царськими вратами. Весь простір над ним в арці заповнює намальована Іваном Їжакевичем на металевих листах картина «Голгофа». Оригінальність церкви полягає в тому, що вона триярусна.

Поряд розміщена Свято-Михайлівська церква пам’ятка української дерев’яної архітектури XVII століття. У червні 1912 року її перевезено на острів Журавлиху і тут складено в первісному вигляді. За переказами у Свято-Михайлівській церкві перед битвою молився Б. Хмельницький, а митрополит Йоасаф благословив його на війну за православну віру. В центрі церкви — спуск у підземний хід, довжиною 50 метрів, що з’єднує Свято-Михайлівську і Свято-Георгіївську церкви, завершенням якого є саркофаг з останками кісток і черепів загиблих.

На території острова Журавлиха, поряд із церквами розташований будинок, де розміщена експозиція музею. Експоновані тут козацькі речі є прямим свідченням подій 1651 року.

Починаючи з 1970 року за ініціативи і під керівництвом відомого львівського фахівця-археолога І.К. Свєшнікова на території заповідника проводилися археологічні розкопи, які дозволили виявити залишки переправи і з великою долею ймовірності окреслили місце подвигу 300 козаків. Ігор Кирилович до останніх хвилин свого життя займався активною археологічно-дослідницькою і плідною науковою роботою, усього себе до краплини віддав своїй улюбленій справі. Невтомний вчений залишив для своїх послідовників багато оригінальних не тільки відкриттів, а й ґрунтовних та унікальних праць та публікацій. 

Біля острова Журавлиха встановлений пам’ятний знак героям Берестецької битви (автор А. Кущ). 

Територія заповідника охоплює інші місця битви: переправа, острів Гайок (місце героїчної оборони 300 козаків). Козакова Яма, урочище Монастирщина (козацький цвинтар), Попів Горб. 

Понад 350 років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро политі людською кров’ю, перетворилися у мирні лани. Не забули нащадки, що тут на полях під Берестечком вирішувалася доля українського народу. 

Люди приходять сюди, щоб прилучитися до витоків своєї історії, вдихнути цілющого її подиху. Якщо ви відвідали «Козацькі Могили», якщо спраглими вустами припали до цілющого джерела національного відродження, ви не залишитесь байдужим, будете оберігати цей величавий меморіал невмирущого духу Свободи України. 

А це перевидання путівника з текстами Ігоря Свєшнікова нехай буде ще однією часточкою пам’яті про палкого патріота, невтомного вченого-археолога, який своє життя присвятив вивченню і дослідженню Козацьких Могил.

 

Леонід ГАЛАБУЗ,

директор Національного історико-меморіального

заповідника «Поле Берестецької битви»

 

ВСТУП

Далеко від великих міст і гомінливих шляхів, у затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення трьох областей — Волинської, Львівської та Рівненської, розташовані три населені пункти: Берестечко, Пляшева, Острів, а між ними за зеленою стіною дерев — Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Є якась велика сила у цих назвах: вони притягують до себе десятки тисяч людей з різних куточків нашої Батьківщини. Адже ж немає навкруги нічого надзвичайного: ані старовинних палаців чи замків, ані розкішних парків чи мальовничих гір — лише поля й ліси та зелені луки на болотах. Проте саме тут, у цих священних для українців місцях, змагалися і гинули колись за волю народу наші славні предки. Тут легко перенестися уявою в бурхливе сімнадцяте століття, серцем торкнутися героїки давніх часів, коли Україна, зрошена кров’ю кращих своїх синів, лише у жорстокій борні з польськими й українськими магнатами бачила можливість поліпшити власну долю, завоювати для народу вільне життя. 

Улітку 1651 р. на полях сіл Пляшева і Острів (теперішній Радивилівський район Рівненської області) відбулася одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу проти шляхетського поневолення 1648 - 1654 рр. Доведений до відчаю потрійним (соціально-економічним, національним та релігійним) гнітом, народ піднявся проти своїх гнобителів — шляхти і католицького духівництва. На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст., яке переросло у Визвольну війну, став мудрий політик, здібний полководець — гетьман Бодан Хмельницький. На початку 1648 р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон, уклав союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм III і розпочав підготовку до рішучої збройної боротьби з польсько-шляхетськими військами. 16 травня 1648 р. військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровими козаками, які перейшли на бік повстанців, повністю розбило під Жовтими Водами частину королівського війська, очолюваного Стефаном Потоцьким, а 26 травня під Корсунем розгромило головні шляхетські сили під проводом великого коронного гетьмана Міколая Потоцького та польного гетьмана Мартина Калиновського (обидва потрапили в козацький, а відтак у татарський полон). На початку вересня 1648 р. нове шляхетське військо, в якому було понад 40 тисяч чоловік, під командуванням трьох польських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколи Остророга та Олександра Конєцпольського — з'єдналося з військом воєводи руського князя Яреми Вишневецького і прибуло під Пилявці (тепер Хмельницька область). Бої шляхетської армії з козацько-селянським військом Богдана Хмельницького закінчилися 24 вересня блискучою перемогою повстанців. Їм відкрилася дорога на Львів і далі углиб Польщі. Після облог Львова і Замостя, знятих за наказом Богдана Хмельницького, у листопаді 1648 р. тимчасово було припинено воєнні дії, і війська повернулися на Україну.

Український народ прагнув скинути шляхетське ярмо і вбачав свій єдиний вихід у продовженні збройної боротьби. Навіть польські магнати, зокрема великий канцлер литовський Станіслав Альбрехт Радзивілл, розуміли справжню причину війни на Україні. У своєму діаріуші (літопису) він писав: «Хоч і в інших монархіях бувають бунти, ніде, однак, такий великий не поставав, як у нас в Польщі. Бо ніде так не гноблять підданих, як у нас. Було у нас раніше гноблення убогих, тепер же сталося гноблення ними багатих, і як раніше пани всілякими способами витискали кров зі своїх селян, так потім сталося навпаки». Шляхта ж не хотіла відмовитися від своїх привілеїв. У 1649 р. війна вибухнула з новою силою. На початку липня війська Богдана Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея III оточили фортецю у Збаражі на Тернопільщині, де замкнулося десять тисяч шляхетського війська на чолі з Яремою Вишневецьким. У запеклих боях під Збаражем серед багатьох загинули також козацькі полковники Бурлай, який раніше прославився здобуттям Сінопа, та Станіслав Моровицький, відомий Морозенко, чий образ оспівано у народній пісні: 

Ой Морозе, Морозенку, ти ж славний козаче,

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче...

Одночасно з облогою Збаража козацько-селянське та кримське війська 15 - 16 серпня 1649 р. оточили польсько-шляхетську армію короля Яна Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська область). Через зраду підкупленого королем хана Богдан Хмельницький змушений був задовольнитися підписанням з королем Зборівського договору, чим і завершився перший період Визвольної війни. Кількість реєстрових козаків зросла до 40 тисяч чоловік, королівським військам заборонялося перебувати у східній частині України, що знаходилася під контролем козацьких полків; король змушений був оголосити амністію всім учасникам повстання, в тому числі шляхтичам православного і католицького віровизнань, які воювали проти нього у складі козацько-селянської армії. Він також обіцяв розглянути на найближчому сеймі питання про ліквідацію унії. Незважаючи на деяке полегшення долі трудового українського народу, Зборівський договір не приніс йому звільнення від гніту. Він дозволяв шляхтичам — власникам маєтків на Україні — повертатись у свої села і змушувати селян виконувати панщизняні повинності. Через це у багатьох селах вибухали повстання проти гнобителів.

Український народ прагнув волі, а шляхтичі, фактично втративши свої маєтки, вимагали від короля нової війни, щоб відновити своє панування і старі порядки. 

У грудні 1650 р. королівський сейм вирішив розпочати війну. Він уповноважив короля збільшити кількість війська до 51 тисячі чоловік і скликати у відповідний час посполите рушення (загальне ополчення шляхти). У лютому наступного року на Поділля виступило дванадцятитисячне військо під командуванням польного гетьмана Мартина Калиновського. Вночі з 19 на 20 лютого, порушуючи Зборівський договір, воно несподівано напало на козаків у містечку Красне. Гетьман Калиновський, знищуючи на своєму шляху Шаргород, Мурахву, Ямпіль і розташовані там козацькі гарнізони, з боями дійшов до Вінниці, де дорогу йому заступив вінницький полковник Іван Богун. Важкі бої під Вінницею підірвали сили армії Калиновського і примусили її відступати на захід. Слідом за відступаючими посувалися козацькі війська, не даючи перепочинку ворогові. Втрачаючи у постійних боях людей, коней, гармати, обоз з запасами провіанту, залишки війська Калиновського (близько 7 тисяч чоловік) у травні 1651 р. поблизу Добротвора (тепер Львівська область) з’єдналися з основними королівськими силами. Цими подіями фактично розпочався другий період Визвольної війни. 

Довідавшись про поразку армії Калиновського, король Ян Казимир розіслав до шляхти мобілізаційні листи, а 17 травня 1651 р. прибув у Сокаль (тепер Львівська область), де влаштував військовий табір і протягом місяця збирав та впорядковував свої війська. 

Королівське військо складалося з регулярних частин (підрозділів), німецьких найманців та посполитого рушення, окремі загони якого прибували з великим запізненням і без належного порядку. На боці короля були ще й приватні війська магнатів. Ймовірно, загальна чисельність війська становила 150 тисяч чоловік, а якщо врахувати озброєну і здатну до бою челядь, — то, мабуть, сягала й 200 тисяч.

16 червня все королівське військо у величезному неладі рушило з-під Сокаля до Берестечка. За ним тягнувся обоз у півмільйона возів, лише коней у війську, як вважають історики, було півтора мільйона. 19 червня король прибув до Берестечка. Його війська переправилися на правий берег Стиру і влаштували тут укріплений табір. 

Хмельницький зі своїми військами знаходився тоді під Збаражем, а відтак перейшов під Колодне поблизу Вишнівця (тепер Тернопільська область). Тут, на Колодненському полі, він збирав і впорядковував війська та очікував свого сумнозвісного союзника — хана Іслам-Гірея III, який, погодившись прибути на допомогу, вимагав від Хмельницького не розпочинати військових дій проти короля до підходу татарів. Жодні тогочасні джерела не дають достовірних даних про кількість козацько-селянського війська Хмельницького. Воно могло нараховувати десь 120 - 140 тисяч чоловік. До королівського табору доходили чутки про те, що Хмельницький поділив повстанців на 12 полків по 12 тисяч чоловік у кожному і намагався збільшити чисельність козацької кінноти. Біля Колодного гетьман скликав загальну раду повстанців, на якій його намір продовжувати війну з королем було схвалено. Дочекавшись прибуття кримського хана на чолі близько 28 тисяч воїнів, козацько-селянські і татарські війська рушили назустріч королівській армії. Перше зіткнення з нею відбулося 28 червня, друге — 29 червня. А наступного дня відбулася битва, під час якої татари втекли з поля бою, захопивши у полон Богдана Хмельницького. Через таку підступну зраду козацько-селянським військам довелося відступити на територію теперішнього села Острів, де вони збудували укріплений табір і протягом десяти днів його обороняли. Обраний наказним (тимчасовим) гетьманом, полковник Іван Богун розробив план відступу армії через болота правого берега ріки Пляшівки, який вдалося здійснити лише частково: більшість козацьких полків переправилися через річку, однак повстанці зазнали великих втрат. Здобиччю шляхти стали весь обоз і артилерія. Козаки й повстанці, вийшовши з оточення, знову почали об’єднуватись у полки під проводом Богдана Хмельницького, який звільнився з полону. Незважаючи на фактично програну Берестецьку битку, гетьман не втратив авторитету серед народу, який бачив у ньому борця за його інтереси, вірив йому. Уже через два місяці після Берестецької битви королівські війська під Білою Церквою зустріли настільки численні й добре озброєні козацько-селянські полки, що не наважилися атакувати їх і запропонували мирні переговори. 28 вересня 1651 р. вони завершилися підписанням Білоцерківського договору. Берестецька битва була етапною віхою на шляху до події, якою завершилася Визвольна війна, — Переяславської Ради 1654 року. Понад 350 років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро политі людською кров’ю, перетворились у мирні колгоспні лани. Та на берегах Стиру й Пляшівки ще й досі збереглися сліди тих буремних подій, а народ віками свято береже пам’ять про героїзм кращих своїх синів, які у бурхливі роки Визвольної війни віддали тут своє життя в одчайдушній борні проти шляхетського панування. Не забули нащадки, що тут, на полях під Берестечком, вирішувалася доля українського народу, а їхні предки гинули у боротьбі за скинення панського ярма.

Для вшанування героїв Берестечка поблизу місця битви у 1910 - 1912 рр. збудовано архітектурний комплекс «Козацькі Могили», що, відповідно до рішення уряду тодішньої УРСР, у 1966 р. став музеєм-заповідником — відділом Рівненського краєзнавчого музею.

З 1970 року місце битви досліджує археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею. У 1973 р. окремі об'єкти на цій території (козацька переправа, озерце «Козакова Яма», місце захоронення загиблих козаків) рішенням виконкому Рівненської обласної Ради народних депутатів взято під державну охорону як пам'ятки історії українського народу. Щороку десятки тисяч людей відвідують ці місця, вшановують пам'ять полеглих, виявляють бажання дізнатися про події, що відбулися тут влітку 1651 р.

З 2002 року на Журавлисі діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Ось такі книги є у нашій бібліотеці) Приходьте, читайте, щоб знати свою історію)))