В’ЯЧЕСЛАВ ХУРСЕНКО «СОКОЛЯТА»

 

В’ЯЧЕСЛАВ ХУРСЕНКО «СОКОЛЯТА»

 

Книга поезій та пісень «Соколята» відомого волинського, українського співака із дивовижним голосом, композитора, із цілком неповторним авторським почерком у піснях В’ячеслава Хурсенка.

У збірку ввійшли вірші, які вже покладені на музику, й такі, що публікуються вперше, а також вміщено спогади людей, які за життя автора творчо його підтримували.

Для шанувальників поетичного слова та пісні.

«Уже давно мала задум видати збірку віршів В’ячеслава Хурсенка…

За підтримки Фонду «Рідна Волинь» та премії імені Бориса Клімчука моя мрія здійсниться.

Я вдячна, що знайшлися такі люди, які захотіли і здійснили те, що відбувся 1-й фестиваль пісень В’ячеслава Хурсенка.

*Ольга Хурсенко*,

м. Луцьк, Театральний майдан

17 вересня 2017 року

 

В’ЯЧЕСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ ХУРСЕНКО. БІОГРАФІЯ.

 

Український співак з дивовижним голосом, композитор із цілком неповторним авторським почерком у піснях. В'ячеслав Хурсенко народився 1 червня 1966 р. у місті Дніпропетровську. У трирічному віці батьки розлучились, тому малого Славка відправили на Ковельщину, де в подальшому вихованням займались дідусь із бабусею. Талант до музики проявився ще у дитячі роки. У 4 роки він легко міг відтворити сучасні твори на гармоні, яку подарував дідусь. Початкову освіту отримав у Ковелі.

Із 1973 р. живе у м. Луцьку, де навчається (1973–1981 рр.) у школі № 17, відвідує дитячу музичну школу № 2 (1976–1981 рр.) за класом віолончелі, яку успішно закінчує. У нього був абсолютний слух. Згадуючи про учня, викладач музичної школи скаже: «Ніяк не могла зрозуміти, чому малий хлопець хотів, щоб я заграла заданий твір. Виявилось, що він лінувався читати ноти, а відтворював усе на слух».

У 8 років мама подарувала Славку гітару, на якій він навчився грати самостійно. Пізніше, згадуючи дитинство, він скаже: «Мама купила гітару, а потім сама порвала струни, тому що мої пальці були всі в ранах, а це заважало заняттям у «музикалці», де я грав на віолончелі та фортепіано».

У школі брав участь у всіх концертах, був солістом хору. Перші пісні почав писати у 14 років, але нікому про них не розповідав. Паралельно займався спортом і став чемпіоном Волинської області зі штанги серед юніорів. До дев'ятого класу його не взяли, бо всі свої проблеми вирішував кулаками.

1981–1985 рр. навчається у Ковельському медучилищі. Отримав спеціальність фельдшера. Після закінчення йде в армію. З гітарою не розлучався і там. Як пізніше розповість Хурсенко, саме в армійські роки його тягне творити пісні. Там він напише цілу збірку пісень.

У 1987 році повертається додому. Вирішує вступати до Львівської консерваторії, але зустріч з однокашником Валерієм Ленартовичем, який на той час працював у групі «Край», змінює його наміри.

У 1988 р. знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Олею. Через півроку відгуляють весілля. У 1990 р. народилася донька Марія. У ті роки В'ячеслав повністю займається творчою кар'єрою, пише багато пісень, які з часом вийдуть у світ.

1989 року разом з групою «Рандеву» виступає в новорічній програмі. Бере участь у «Пісенному вернісажі». Знайомиться з художнім керівником ансамблю «Світязь» Дмитром Гершензоном. Дмитро повністю змінює ставлення В'ячеслава до творчості. Він починає думати про кар'єру професійного виконавця. Цього ж року відбувається дебют В. Хурсенка в ефірі на радіо «Промінь».

1991 року брав участь у фестивалі «Оберіг». Того ж року на фестивалі «Червона рута» у Запоріжжі за виконання власного твору «Тато, тато» поділяє друге місце із Жанною Бондарук. Першого місця журі не присуджувало. Співпрацює на студії «Олекса» з Дмитром Гершензоном. Виходить ціла низка пісень: «Я тебе розлюбив», «До рідного дому», «Сповідь», «Постели рушники», « На острові чекання». Знайомиться з Миколою Амосовим, який працював заступником директора творчих програм каналу «Україна». З його легкої руки починають крутитись пісні на цьому каналі.

Першим продюсером В'ячеслава стає Микола Тарасенко. Молодий композитор переїздить до Києва, де працює у творчому об'єднанні «Ангажемент». Виходить перший кліп «Соколята». Продюсер організовує перший і єдиний сольний концерт, який відбувся у столичному театрі імені Лесі Українки.

1996 року на фестивалі «Золотий шлягер» у Могильові виборов II місце.

1998 року – отримав гран-прі на «Пісенному вернісажі». Нагороду вручив Президент України.

1999 році – перемога пісні «Не виню» на фестивалі «Шлягер року». На цю ж пісню виходить кліп.

Із 2005 року фактично залишив естраду як виконавець, бо захворів на цукровий діабет, і на сцені йому було важко. Повністю переїздить до Луцька і працює над створенням пісень. Пише зіркам української й російської естради. Готує четвертий альбомом. Тринадцять нових пісень були практично готовими.

Помер В’ячеслав Хурсенко 8 вересня 2009 року внаслідок діабетичної коми у віці 43 роки.

На музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» в Юрмалі український співак Владислав Левицький виконав головний хіт В’ячеслава Хурсенка – пісню «Соколята». Учасники сучасних вокальних шоу, таких, як: «Голос країни», «Х-Фактор», виконують твори В’ячеслава Хурсенка.

Пісні Хурсенка звучать у фільмах режисера Оксани Байрак «Жіноча інтуїція» та «За два кілометри до Нового року».

 

В РОКАХ МОЇХ ТАКА ВЕЛИКА СИЛА

КОХАННЯ З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ

 

Після деяких людей залишається тільки рисочка між двома датами, а після Слави залишились пісні, вірші, пам'ять...

Він був дуже чуйною людиною, все, що відбувалось навколо, впливало на його душевний стан. Тому й такі історії життя у його піснях. У своїх віршах розмірковує про життя, смерть, долю, про любов, найбільше — про кохання. Його тексти ніколи не друкувалися, але його пісні зачіпають душу людей незалежно від їхнього віку, і звучать вони з самого серця.

Слава не був недоступним — він скрізь і завжди, в будь-якому залі і в кожній компанії був «своїм». Сором'язливий хлопчик із гітарою, який підкорив серця людей. Його просили: співай — він співав, поговорити — запросто... Він просто жив. Завжди говорив те, що думає, це не подобалося декому з його оточення, і зовсім не сприймалося у шоу-бізнесі. Так чи інакше, його талант — визнаний і його пісні будуть звучати завжди.

Початок нової сторінки обіцяє розкрити більш особисті, ліричні моменти життя.

Коли його впізнавали на вулиці, говорив: «Я не Хурсенко, просто дуже подібний на нього, ви переплутали», — людина стояла зніяковівши і не вірячи, тоді не раз мені доводилося підморгнути і кивати головою, що це він.

Ми зустрілися в доволі нелегкі для мене часи. Це був 1988 рік, коли хворіла моя мама... Славко свого часу вчився в тій самій, що і я, луцькій школі № 17 (хоча й народився у Дніпропетровську, після переїзду на Волинь мами якийсь час жив у Ковелі й обожнював своїх дідуся та бабусю, які його, по суті, виростили). Славко був на рік за мене старшим.

Отож, якогось дня він, я і моя подруга Світлана, їхали в одному тролейбусі... Ми вийшли на зупинці, а Славко — за нами. Я звернула увагу, що він був вбраний у одяг, незвичний для молодих людей його віку — при краватці, костюмі. Увесь зібраний, серйозний. Підійшов до нас та безапеляційно заявив, щоб Світлана йшла собі додому, бо йому треба терміново зі мною поговорити. Ось так ми і познайомилися... Зізнаюсь, що покохали один одного відразу. Пройшло декілька місяців — і ми одружилися, а через рік уже мали Марійку. Він мені завжди співав, а я думала, що то пісні Антонова. І мені, і друзям він казав, що співає пісні відомих співаків, а то були його твори.

Разом прожили 20 років і я дякую долі, що він мені їх подарував. Я не скажу, що я була найщасливіша жінка на землі, але жити один без одного ми не могли: наше життя трималося перш за все на коханні. Слава не був глибоко віруючою людиною, але без мого благословіння з дому не їхав.

Мені здавалося, що у ньому живуть двоє різних людей. Один – ніжний, сором’язливий, другий – жорсткий, сильний. Улюбленим святом чоловіка був Новий рік і він до нього готувався заздалегідь. Йому подобалося купувати одяг для мене і з розміром ніколи не помилявся. Любив день мого народження, завжди дарував свої улюблені бордові троянди. Та це не головне, важливо те, що я як жінка почувалася за ним, як за кам’яною стіною. Усі проблеми чоловік брав на себе, тому завжди могла на нього опертися, всім поділитися. Я звикла, що все завжди він вирішить, знайде вихід із будь-якої ситуації.

Він був чудовим татом. Коли ми приїхали з пологового будинку додому, Слава прав пелюшки, йому подобалось пеленати малечу. З ним завжди можна було залишити дочку і не хвилюватися, вони придумували, як провести час без мене. Марійка, до речі, дуже схожа на батька. Взагалі, ця риса не раз мене дратувала, він переживав завжди, щоб з нами нічого не трапилось. І міг дзвонити по кілька разів, перепитувати, чи все гаразд. Спочатку мої колеги, подруги, навіть сміялись, а потім звикли.

Не терпів несправедливості, хамства. Не міг спокійно пройти, коли когось ображали. Одного разу я попросила на риночку біля будинку купити полуниць. Він повернувся блідий, схвильований, руки тремтять. З'ясувалося, що покупець почав стареньку бабцю обзивати і Славко не стерпів, вхопив його за грудки. «Уявляєш, вона з порепаними від роботи руками стоїть перед ним, а воно, хамло, знущається!» – казав обурливо.

З великою повагою ставився до стареньких. Обожнював їх. Пам'ятаю, як моя тітка, коли бачила, що ми приїхали, мила швиденько руки, бо він обов'язково їх цілував. Доброта і милосердя завжди були властиві йому. До нас часто приходили люди, просили допомоги і він ніколи не відмовляв. В одному селі, куди їздив на риболовлю, жили троє хлопців-сиріт. Він половину одягу вивіз із дому, так як «хлопцям треба гарно одягатися, і за які гроші вони його куплять», – говорив він. Слава дуже любив тварин, природу, він і мене навчив їх любити. Захоплювався красою лісу, вмів помітити те, чого інші не бачили і проходили мимо. Говорив: «Олю, дивись, який гриб гарний! Які незвичайні гілки цього дерева!»

У моєму серці назавжди залишаться світлі спогади про люблячого, вірного чоловіка і дбайливого тата. За все хороше, що було у моєму житті, я дякую Славі, моєму чоловіку. Для мене, доньки та рідних він буде завжди найкращим. І хоч він не до кінця був прийнятий у так званий музичний «бомонд», поки житимуть пісні і пам'ять про В'ячеслава Хурсенка – буде жити і він.

 

*Ольга ХУРСЕНКО,*

дружина

ЗАЛИШАЮ ТОБІ ПІСНІ

 

Вдома він був добрий сім'янин, серед друзів – душа компанії, а коли творив пісні та був на сцені – ще зовсім іншим. У дитинстві я більше часу проводила з мамою, адже тато – на гастролях. Його часто не було вдома. Проте обоє батьків докладали зусиль, щоб виховати мене чесною, порядною людиною. Тато хотів, щоб я займалася спортом або танцями. Навіть один раз завів мене на секцію боксу. Він сам був спортсменом. Займався важкою атлетикою, боксом. В юності був чемпіоном області у своїй ваговій категорії. До хвороби він постійно підтримував себе в гарній фізичній формі. Я вдячна своєму батькові за його виховання, пісні, постійну підтримку. Він був для мене прикладом справжнього чоловіка. Я завжди відчувала, що маю опору – батька, який мене захистить.

На концертах тата я бувала дуже рідко, тому що концерти відбувалися далеко за межами Волинської області, зазвичай у столиці. У Луцьку його не дуже визнавали, не пам'ятаю, щоб виступав тут, хоча й знали, а в столиці батько був більш популярним. Я не знаю, в чому полягала причина. Пік популярності, напевне, припав на кінець 90-х – початок 2000-х років.

Є один яскравий спогад, можливо, це був концерт гурту «Світязь». Це чи не єдиний випадок, коли я була разом з ним на сцені. Маленькою я дуже любила танцювати, підтанцьовувала в залі під татову пісню. Тоді хтось із татових товаришів взяв мене на руки і передав йому. Потім навіть фото з концертного запису зробила, на пам'ять. Дуже мало знімків залишилося, де ми разом. Батько не любив фотографуватися, і в той період життя ми про це не думали. Пригадую ще один випадок, коли тато співав на якомусь святі десь за містом і я була з ним. А так зазвичай він весь був у своїх переживаннях перед концертом, тому не брав мене з собою, щоб не хвилюватися ще і за мене. Вдома він часто музикував. У нас гітара і досі стоїть, на якій він часто грав для нас. Міг зачинитися в кімнаті, співати для себе. Раніше я не зовсім звертала увагу на це. Зараз розумію, що потрібно регулярно репетирувати для хорошого результату.

Батько був дуже строгим та справедливим! У мене все відбувалося за графіком. У зимовий час я о 21-й повинна була бути дома, і не пізніше, а у літній час — до 22 години. Дуже переживала, щоб його не розгнівати, тому мої прогулянки закінчувалися на півгодини раніше.

Колись в одному інтерв'ю тато сказав: «Мені немає що залишити своїй доньці, тому я залишаю їй всі свої пісні». Це величезне надбання, і я люблю кожну його пісню!

 

*Марія ХУРСЕНКО*,

донька