Іван Їжакевич і Козацькі могили

Скажете, до чого тут до Волині Їжакевич?  І чого то в краєзнавчому каталозі є цілий розділ карток про нього? А от тому…

У Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви» (народна назва «Козацькі могили») в селі Пляшева Радивилівського району згадують Івана Їжакевича – художника та іконописця, який сто років тому створив у тутешньому Свято-Георгіївському храмі неповторний образ «Голгофи».

З іменем цього митця, який народився 18 січня 1864-го в селі Вишнопіль на Черкащині і помер у Києві, проживши без двох років сотню літ, пов’язана ціла епоха в українському мистецтві. Його спадщина – колосальна!

Коли Їжакевич навчався в Києві в рисувальній школі Мурашка, учням доручили дослідити розписи Кирилівської церкви. Там хлопець узявся знімати нашарування з затьмареної часом настінної ікони. Цю старанність помітив знаменитий Михайло Врубель і запропонував Їжакевичу власною уявою відтворити давнє зображення. І в одній із церковних ніш, отримавши благословення від батюшки, Іван намалював Богоматір. Та так, що Врубель, поглянувши на образ, несподівано спрямував долю художника-початківця в нове русло: «Вважайте, що ви заробили рекомендацію в Петербурзьку академію мистецтв. Про ваш вступ туди я сам подбаю».

Так почалася велика іконописна ера Їжакевича, в котрій «Козацькі могили» посідають чільне місце.

До Пляшевої у 1914 році іконописець приїхав на запрошення духовного опікуна спорудження Георгіївської церкви о. Віталія (Максименка) та Володимира Леонтовича, котрий, власне, керував будівництвом. Майже сто років тому, під час будівництва Свято-Георгіївського монастиря, його храм був задуманий як такий, що влітку перетворюється в іконостас, а весь монастир – у храм. Отож, у храмі створили як внутрішній, так і зовнішній іконостас.

На той час зведення головної споруди меморіалу пошани українського козацтва, а заодно самобутнього архітектурного сплаву модерну і бароко, підходило до завершення. Залишалося подбати про його розпис та оздоблення. З цим завданням іконописець та його учні успішно впоралися. Принаймні, з першим етапом розпису, куди входили: композиція «Голгофа», яка заповнила всю площину над іконостасом на вхідному фасаді будівлі; колоритні портрети на колонах, оздоблення зводів над балконами, а також прикрашення царських врат та дверей.

Подальшим планам завадила Перша світова війна. Там, де було відведено місце іконописам, розташувалася конюшня… Полотна для панорами Берестецької битви, створені Їжакевичем, австрійці вивезли в невідомому напрямку.

…Нинішній час теж не дуже прихильний до витворів майстра. Зокрема, до його «Голгофи»: за сотню літ, під дією сонця, дощів, вітрів, морозів, величний образ почав руйнуватися. Сприяє цьому процесу ще й оцинкована бляха, на якій здійснено розпис.

Як зазначає історик та краєзнавець Володимир Ящук, згадані кільканадцять оцинкованих пластин не слід вважати помилкою художника й архітектора. Це було тимчасове рішення — бо храм відкривали швидко. Надалі планувалося, що цей біблійний сюжет постане в іншому місці, а його замінить кам’яна мозаїка, яка «на сонці не вигорає, під дощем не іржавіє». Але тим задумам не судилося здійснитися. Головні вороги розпису – погода і час, розповідає один із мешканців монастиря, ієромонах Григорій. Адже іконопис виконаний на листах металу, який від підвищення температури розширюється.

Оцинкована бляха, на якій створена «Голгофа» – не помилка художника й архітектора. Варто пам’ятати, що відкриття храму відбулося у 1914 році, за кілька місяців до Першої світової. Передбачалося, що дуже швидко буде проведена заміна цього ескізу, і картина постане у вигляді кам’яної мозаїки, «яка на сонці не вигорає, не вицвітає, не іржавіє, з якою нічого не трапиться, і вона буде вічною. Потім 1914 рік. Перша світова війна, громадянська війна, революція – і всі ці події, воно увесь час відкладалося, і так вийшло, як часто у нас у житті трапляється – немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. І те, що було зроблено тимчасове у 1914 році – ми його бачимо до сьогоднішнього дня».

Гляньте сюжет «Суспільного Рівне» про «Голгофу» Івана Їжакевича. Просто дивно: невже в управліннях культури, в різних закладах культури області немає молодих ініціативних людей, які вміють писати проєкти на отримання гранту, кинутись на збір коштів на «Спільнокошт», написати на отримання коштів в європейські інституції. Розпис Їжакевича просто зникає. А в заповіднику і в чиновників – плач, що нема грошей.