Є у нашому краєзнавчому
відділі просто безцінна книга лекцій нашого колеги, письменника, літературного
критика і доброго друга нашої бібліотеки Сергія Синюка з Кременця
«Тисячоліття
волинської книжності», де є вражаюча розповідь про письменника Володимира
Островського. Ну… крутішим і відомішим за нього був хіба Улас Самчук на тій, ще
не отруєній більшовизмом, Україні 20-х років минулого століття. Вражає отой
сценарій ідеологічної машини «совєтів» про використання прізвища «Островський» для
створення літературного сурогата, який написав «Як гартувалась сталь».
Вашій увазі,
дорогоцінні наші читачі блогу, даємо уривки лекції Сергія Синюка «Справжній
Островський». Приходьте, читайте. І до пари візьміть ще книгу Петра Кралюка
«Re-анімація», в якій є роман «Полум’яне серце» про всю оцю катавасію зі
створення героїчного літературного імені і героїчного більшовицького роману «
Як гартувалась сталь».
Чи були в Країні Рад шанси пробитися не те що в герої – в письменники у прикованого до ліжка хронічною спадковою хворобою нащадка акцизного чиновника з виразно буржуйським прізвищем Островський? Не було в нього таких шансів – перший написаний текст «загубився на пошті», на другий прийшла нищівна рецензія з журналу «Молода гвардія»: «Виведені типи – нереальні»…
Проте одного прекрасного дня все змінилося. На
«молодогвардійську» редакцію гаркнули з партійної верхотури, роман «Як
гартувалася сталь» був розглянутий повторно, прийнятий до друку, а для його…
допрацювання створена ціла письменницька група. Серед інших в ній працювали
далеко не другорядні автори свого часу – Олексій Серафімовіч, Анна Караваєва,
Віктор Кін. Роман Кіна «По той бік» нагадує книгу Островського не тільки
загальною композицією та характеристиками персонажів, але й змістом окремих
діалогів. Текст, який нині зберігається в московських архівах під назвою
«Рукопис роману «Як гартувалася сталь», написаний дев’ятнадцятьма різними
почерками. Крім роману, Островському написали ще й героїчну біографію, дали
звання бригадного комісара (аналог західного «бригадного генерала», скасоване в
Червоній армії 1943 року), будиночок над морем та орден Леніна… Дуже гарно
написав про цей карколомний злет глибокий знавець волинської літератури Петро
Кралюк у повісті «Полум’яне серце».
Звідки така милість?
Прізвище виручило. Те саме волинське шляхетське прізвище,
яке ще недавно навіювало політично пильним редакторам пролетарську недовіру.
Під тим же прізвищем в сусідній Польщі, яка вважалася в
тодішньому СРСР «ворогом №1″, засіяла зірка, яку треба було терміново затінити.
Володимир Островський.
Сьогодні це ім’я мало що говорить навіть знавцям
української літератури. Книги цього автора радянська адміністрація «зачистила»
настільки ретельно, що збереглися вони тільки в кількох профільних установах,
зокрема – у відділі україніки Бібліотеки імені Стефаника. Єдиний текст, що
прорвався до масового українського читача на хвилі Національного Відродження –
повість «Сміх землі», опублікована 1991 року журналом «Дзвін».
А між тим, протягом міжвоєнного двадцятиліття Володимир
Островський був найпопулярнішим волинським письменником. Конкуренцію йому
складав хіба Улас Самчук. Але він мислив глобальними завданнями і монументальними
вимірами. Відтак романи Самчука були не завжди доступні широкій аудиторії,
навіть з фінансової точки зору. А Володимир Островський ще на початку 20х років
ХХ століття, зрозумів, що завдання високої літератури можна і треба виконувати
засобами масового, загальнодоступного мистецтва…
Народився він 18 червня 1881 року в с. Рейонка Холмського
повiту у родині столяра. Навчався у Холмській учительській семінарії.
Вчителював у Томашівському та Холмському повітах, у Варшаві, у «зразковій
школі» при Холмській семінарії. 1915 року навчальні заклади усієї Волині
евакуювали вглиб Російської імперії у зв’язку з австро-німецьким наступом.
Володимир Островський опинився на Чернігівщині, а в добу УНР – на Вінниччині,
де створив ряд підручників для початкової школи українською мовою. Післа
поразки Визвольних Змагань Володимир Островський повертається на Холмщину, яка
увійшла до складу Польської Республіки. Там Островський стає членом
Українського Нацiонально-Демократичного Об’єднання (УНДО), видає журнали «Наш
свiт» i «Нарiд» та газету «Нова доба».
За дорученням УНДО 1928 року Володимир Островський
переїхав до Луцька. Тут і пройшов найпродуктивніший період його літературного
життя. Навіть в тюрмі, куди він потрапив за українську агітацію перед виборами
до Сейму, Островсткий писав. Його повісті луцького періоду розповідають про
історію і сучасне автору життя Волині. Повість «Сміх землі» показує нащадка
волинської шляхти, повість «Хрест отця Василія» – духовенство, повість
«Сільське страхіття» – селянство.
Немає коментарів:
Дописати коментар