18 травня 1944 року – чорний день в історії
кримськотатарського народу, влада
оголосила увесь народ зрадником і вислала всіх – і старих, і малих і навіть
героїв війни до Узбекистану… Навесні радянська влада повернулась у Крим й
відразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча
б найменшу непокору сталінському режиму в період війни. До числа
«неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними
мотивами, а також представники «нелояльних народів».
Напередодні, 13 квітня 1944 року, нарком
внутрішніх справ СРСР Л. Берія та нарком держбезпеки СРСР В. Меркулов підписали
наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських
елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді
Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для цього у Крим
прибуло 5 тисяч оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної
операції залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.
Підготовка масштабної операції з виселення
кримськотатарського населення з півострова розпочалася ще задовго до прийняття
рішення вищим військово-політичним керівництвом. На п’яти машинописних
сторінках тексту проєкту постанови були роз’яснення з усіх питань організації
депортації кримських татар, зазначалися терміни виселення, перераховувалися
відомства, відповідальні за виконання завдання уряду тощо. Проєкт підписав Й.
Сталін. Ніколи ще проміжок часу між звільненням від окупації та депортацією не
був таким коротким: трохи більше місяця.
Насильницьке переміщення кримськотатарського
народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР
супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично майно переселенців було
конфісковане. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині
дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд
та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар
вилучили: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько
500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для
домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тонн сільськогосподарської
продукції. Було ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у
початкових і 221 у середніх школах. У селах закрили 360 хат-читалень, у міста і
райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були закриті мечеті в Євпаторії,
Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце
виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України,
Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис.
40 сімей (62 тис. 104 особи)
Насильницька депортація позбавляла кримських
татар їхнього споконвічного етносоціального та етнокультурного середовища
проживання. Хоча офіційно депортований кримськотатарський народ звинувачували у
співробітництві з німецькими окупантами, дії комуністичної влади щодо виселення
цього народу з півострова були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма
міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути покараним за злочини,
вчинені окремими чи навіть багатьма його представниками. Репресивна політика
радянської держави визначила соціальний та демографічний регрес
кримськотатарського народу у повоєнний період, поставила його на межу вимирання
як національної спільноти.
Режим спецпоселення для репресованих народів
Криму був скасований лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для
кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 р. (для кримських
татар). Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали
звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак
повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та
забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально
діяла до 1974 року, а фактично до 1989 року.
Після проголошення і отримання Україною
незалежності татари отримали змогу повернутися додому в Крим, відновити, хоча,
і неповністю, свої національні інституції. З’явилися газети, мечеті, музичні
колективи, театри, запрацювали школи, музеї кримськотатарською мовою.
І знову ж, із анексією Росією Криму, все
змінилося. Незважаючи на проголошення державними мовами в Криму, крім
російської, ще й української і кримськотатарської, дві останні зазнають
постійних утисків на всіх можливих рівнях. Заборонивши право на використання
кримськотатарської мови, окупаційна влада черговий раз демонструє відвертий
шовінізм та зневагу до власних та міжнародних законів.
Багатьох представників цієї нації нині
затримують без пред’явлення звинувачень, з грубим порушенням всяких законів,
які ще можливо діють на окупованій території півострова, з побиттям та
вилученням коштів, залишивши рідних без засобів для існування.
Інколи затриманих татар звинувачують у
зв’язках із «Хібз ут-Тахрір», організації, яка легально діє в Європі, зокрема,
Україні, Америці, але визнана терористичною в Росії. Ці затримання надумані, нікому
із тих, хто був затриманим, так і не пред’явили звинувачень. Апеляційні скарги
адвокатів окупаційна влада до розгляду не бере.
Політику, яку Кремль проводить в Криму по
відношенню до українців і кримських татар, можна охарактеризувати одним словом
– етноцид.
Докладніше:
Немає коментарів:
Дописати коментар