ЛЕСЯ УКРАЇНКА ТА МУЗИКА

12 лютого Любов Фрадинська, завідувачка відділом краєзнавчої роботи Волинської обласної бібліотеки для юнацтва провела  поетично-музичний захід «Горить душа її поезії над краєм» до 155-річчя від дня народження Лесі Українки (1871–1913), української письменниці, поетеси, драматургині, критикині, перекладачки, громадсько-культурної діячки.

Для вчителів музичного мистецтва, слухачів Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти показали відео сюжет про життя та творчість геніальної нашої землячки та продемонстрували книги, які висвітлюють дотичність її творів до музичного мистецтва.

Із викладачкою Луцької музичної школи № 1 імені Фридерика Шопена, лауреаткою міжнародних, всеукраїнських  конкурсів та фестивалів   Іриною Котлицькою-Марчук розповіли про величезний доробок композитора Мирослава Стефанишина, він писав музику на вірші Лесі Українки.

У її чудовому виконанні прозвучали пісні за його музикою «Давня весна» та «Горить моє серце», концертмейстер Наталія Коцюрба. Звучала також  пісня «Напровесні», на музику Олександра Левицького.

 

Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. Її зв'язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними.

Ще маленькою Леся, зачарована картиною нічного неба, якось сказала: «Хмарки пливли і пливли крізь місяць одна за одною піцикато», а іншим разом порівняла: «У садку стояла така співоча тишина, ніби грали піанісимо в найніжнішому адажіо». А в одному з листів з Італії вона писала: «Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися крещендо».

Леся Українка володіла технікою гри настільки, що могла вільно читати з аркуша доволі складні твори класичного репертуару, виконувати в колі близьких друзів окремі сонати Бетховена, ноктюрни і вальси Шопена, п'єси Шумана, Шуберта, твори Лисенка, Завадського…

Вона з об’єктивних причин  не могла реалізувати своє музичне покликання безпосередньо, проте реалізувала його в літературній творчості.

Не випадково перша її поетична збірка «На крилах пісень» (1893) відкривається циклом «Сім струн», що має не тільки музичну назву, а й музичне оформлення кожної із семи його поезій. Їм авторка дала назви нот…

Майже до кожної поезії циклу Леся Українка додає у дужках музичний підзаголовок, а до перших трьох ще й музичний термін, який вказує на темп, характер чи спосіб виконання.

Зміст поезій у циклі «Сім струн» підпорядковується їхній формі, не навпаки, на що звернув увагу й О. Рисак: гімн звучить так само урочисто і поважно, як «до», а колискова — так само ніжно й заспокійливо, як «мі». Отже, музичність «Семи струн» виявляється передусім в їхньому відповідному технічному оформленні,

у наданні літературним текстам ознак нотного запису, а авторській рецепції їхніх ознак гри на музичному, тут — струнному інструменті, що підтверджує і початок підсумкової поезії циклу: «Сім струн я торкаю, струна по струні, // Нехай мої струни лунають, / Нехай мої співи літають // По рідній коханій моїй стороні». Тут музика — техніка, сукупність музичних прийомів, використаних у поетичному циклі загалом і в кожній поезії циклу зокрема.

Наступний етап осмислення музики в Лесі Українки — нарис «Голосні струни» (1897). Тут титульний образ — уже не струни музичного інструмента, а струни душі. Музика в нарисі, а саме романс Шумана «Ich grolle nichts», точніше, сама його мелодія, яку виконує на фортепіано Настя, то мелодія душі, невербальний вияв почуттів героїні, невербальна мова її душі, на що вказує й епіграф до твору, взятий в італійського поета Лоренцо Стеккетті: «Квіти, що народились в моєму серці, вірші, що їх я придумав, але не написав, слова кохання, що їх не сказав тобі».

У драмі-феєрії «Лісова пісня» (1911) Леся Українка сконцентрувала всі можливі музичні сенси, весь свій досвід осмислювання музики, зокрема тому твір можна вважати лебединою піснею письменниці… Пряме значення музики в «Лісовій пісні» Леся Українка передає в таких же прямих нотних записах народних волинських мелодій, які сама підібрала, пронумерувала в ремарках і подала окремо від основного тексту драми, вочевидь, з думкою про її інсценізацію…

Найсуттєвіше Леся Українка вклала в назву драми. Слово «пісня» незалежно, розглядати його як музичний чи літературний термін, об’єднує два мистецтва — музику та літературу. У драмі не фігурує конкретна пісня, за задумом авторки тут повинна звучати інструментальна музика. Піснею є сама драма: музика до неї — народні мелодії (ще й тому авторка приділила їх виконанню особливу увагу), а її текст — репліки персонажів у поетичній формі… Ідею «Лісової пісні» можна сформулювати одним словом — гармонія.