Презентація книги #Юлія_Прокопчук «МАЕСТРО. ЦІНУЙТЕ ЧАС. НІЩО НЕ ВІЧНЕ»

                                           

Юлія розповіла про книгу, про те, що її завданням є розповідати про гідне ЖИТТЯ та велику ЛЮБОВ, свого чоловіка, Героя України ВАДИМА ПРОКОПЧУКА (псевдо Маестро).

Саме від великої любові він в перші дні повномасштабного вторгнення став на захист своїх рідних та України. Спочатку був бійцем у 100 бригаді, потім став командиром у складі 3-ї окремої штурмової бригади.

У цивільному житті музикант, грав на тромбоні, випускник Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського та Національної музичної академіі України імені П.І. Чайковського.

Dana Fradynska розповіла про знайомство із книгою та про те, як змінив її життя Вадим із розповідей коханої дружини Юлії. Та закликала усіх не полишати людей після втрати, а надати їм підтримку.

Продовжив цю розмову і Руслан Теліпський, очільник ВІ «Меценати для солдата» та «Віднова від МДС», говорячи про досвід підтримки родин Небесного Легіону та запропонувавши підтримку для Юлії.

На запитання модераторки, як правильно підтримати людину у втраті:

 Юля відповіла: «Протягом періоду мого горювання я мала спостереження і висновки хто хоче підтримати - достукається/дочекається вдалого часу/переборе себе/наважиться підтримати/підійде/напише.

Як?

Просто! - Діями!

Людина, яка втратила, не стає якоюсь хворою, до якої не можна підійти - вона залишається тією самою, хіба, дуже чутливою, дуже емоційною, вразливою і зраненою.

Часто люди не знають, що сказати, але, і не потрібно, потрібно бути поруч.

Ще людина за часту хоче одного: аби її вислухали (в мене дуже часто така потреба є) коли це відбувається, вже розумієш, про що можна говорити і про що питати, або інший хороший варіант, якщо все ж далі боїшся зробити боляче - запитати, про що ми можемо поговорити, що не варто обговорювати, чи ранить це питання, тощо…

Просто запитати це найліпший вихід, а ще, що мене підтримує - коли людина бере участь в моїх намаганнях зберегти памʼять: це ті самі збори (будь-які, бо я намагаюся трошки продовжувати справу свого чоловіка, і таким чином нести памʼять), це і читання написаної книги (тому сумно, коли близьким це не цікаво і байдуже), перегляд ролику про нас, читання статті, це згадка про мого чоловіка у розмові…Отже, підтримуйте!

Є безліч варіантів»

І, ще, під час заходу постійно звучали слова:

ЦІНУЙТЕ ЧАС. НІЩО НЕ ВІЧНЕ!