КНИЖКОВА ВИСТАВКА «НЕБЕСНА СОТНЯ – ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ»

           

20 лютого 2025 року минає 11 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Вони стали символом світла та перемоги над злом. Разом із героями російсько-української війни, які відстоюють на фронті право жити у вільній соборній Україні, вони живлять та зміцнюють нашу віру в Перемогу. Герої Небесної Сотні стали першими, хто вийшли за межі можливого й засвідчили перед цілим світом стійкість і рішучість громадян України, їхню готовність покласти життя за загальнолюдські цінності, боронячи гідність, свободу та демократію. Згадаймо волинян, які віддали свої життя на Майдані 11 років тому.

Герой України Віктор Хом`як  із Голишева Луцького району першим із волинян відійшов у вічність. Долучитися до акцій протесту він вирішив після подій 30 листопада, коли бійці «Беркуту» вночі жорстоко розігнали студентів на Майдані. 27 січня його знайшли повішеним на внутрішній стороні каркасу ялинки. На тілі були: рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці. Обставини загибелі Віктора Хом`яка досі не розкрито. Судово-медична експертиза дійшла висновку, що причиною його смерті стало повішення. Рідні загиблого переконані, що це не було самогубство. Йому було 55 років. Поховано Віктора Хом`яка в Голишеві.

Поховано Віктора Хом’яка в його рідному Голишеві. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Вікторові Хомяку було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Віктора Хом’яка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові, а також на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині у Луцьку на Меморіалі слави. 25 березня 2015 року рішенням сесії Луцької районної ради Вікторові Хом’яку присвоєно звання «Почесний громадянин Луцького району» (посмертно). 24 серпня 2015 року в селі Голишів на фасаді місцевої школи, в якій навчався герой, було відкрито меморіальну дошку на його честь.

Сергій Байдовський із Нововолинська вперше приїхав до Києва у грудні 2013 року після побиття студентів на Майдані Незалежності. Входив до 35-ї сотні Самооборони Майдану, яка мала назву «Волинська Січ». Незадовго перед останньою поїздкою на своїй сторінці в соцмережі процитував Левка Лук’яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе». Востаннє виїхав до столиці в ніч на 19 лютого. Загинув від кулі снайпера на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого. Йому було 23 роки. Сергія Байдовського поховано в селі Менчичі Іваничівського району Волинської області.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Байдовському було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Сергія Байдовського викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Його постать відчеканено на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині на Меморіалі Слави у Луцьку. 4 серпня 2017 року на сесії Нововолинської міської ради Сергію Байдовському присвоїли звання «Почесний громадянин міста» (посмертно). Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 року заснував у числі державних стипендій академічну стипендію імені Сергія Байдовського для спеціальності «Інженерія програмного забезпечення». На спомин про нього та для втілення його мрій у життя громадська організація «Родина Героїв Небесної Сотні» започаткувала Відзнаку імені Героя Небесної Сотні Сергія Байдовського, в межах якої щороку проводитиметься конкурс творчих віртуальних проєктів на його честь.

Едуарду Гриневичу із села Деревки Любешівської селищної територіальної громади Камінь-Каширського району було 28. На Майдані почував себе щасливим, бо знайшов тут однодумців і своє місце. Він мужньо стояв на барикадах, прикривав собою побратимів, навіть коли поруч пролітали снайперські кулі. Після того як вкотре відбили наступ правоохоронців, написав у соцмережі: «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов'ю Україна». Мав чітку мету – повалити владу Януковича, і вважав це справою честі та гідності. Уранці 20 лютого отримав смертельне поранення в голову. Едуарду Гриневичу було 28 років. Його було поховано в його рідному селі на Волині.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Едуардові Гриневичу було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Едуарда Гриневича викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові, а також на пам'ятнику Героям Небесної Сотні з Волині у Луцьку на Меморіалі слави. 25 березня 2014 року рішенням сесії Любешівської районної ради Едуарду Гриневичу присвоєно звання «Почесний громадянин Любешівського району» (посмертно). Рішенням сільської ради від 22 травня 2014 року центральну площу села Деревок названо на честь Едуарда Гриневича, а 31 травня 2017 року відкрито пам'ятний анотаційний знак на його честь. У цьому ж самому селі на фасаді будівлі загальноосвітньої школи, в якій протягом восьми років навчався герой, установлено меморіальну дошку.

Герой України Василь Мойсей назавжди залишиться 21-річним. Він вирушив на Майдан після розгону протестувальників 30 листопада 2013 року. Увійшов до 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», мав псевдо «Крук». Востаннє Василь поїхав до Києва 18 лютого 2014 року. Незадовго до загибелі поставив на своїй сторінці у Facebook гасло «Краще вмерти вовком, ніж жити псом!». Вранці 20 лютого у Василя влучила куля. Бронежилет не врятував від наскрізного поранення в груди. Куля пошкодила натільний хрест. Василя Мойсея доправили в Київську міську лікарню № 17, однак урятувати його життя медики не змогли. Похований 23 лютого 2014 року в Луцьку. Участь у панахиді взяли понад 20 тисяч людей. Василя поховали під вигуки «Слава!» та постріли гармати.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Василеві Мойсею було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Василя Мойсея викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 26 березня 2014 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (посмертно). 24 березня 2015 року на фасаді школи № 21 в Івано-Франківську, в якій він навчався, установлено меморіальну дошку на його честь. Також її відкрили 27 березня 2015 року в Луцьку на будинку по вулиці Липинського, 5, де жив Василь Мойсей. Частину проспекту Перемоги в Луцьку перейменовано в його честь. 15 листопада 2017 року Кабінет Міністрів України заснував іменну стипендію Василя Мойсея для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія».

Ровесник Василя Мойсея Іван Тарасюк  був єдиним сином у батьків. Він полюбляв читати, особливо історичну літературу, мріяв про кар’єру військового, активно займався спортом, грав у шашки, шахи та теніс, але найбільше захоплювався футболом – був воротарем у місцевій футбольній команді «Олика». 20 лютого він потрапив на Майдан уперше. Про своє перебування на Майдані мамі не розповів, щоб не хвилювалася. Вранці він вирішив повісити державний прапор на одному з об'єктів Євромайдан. Снайперські кулі влучили у голову, пробили легені. Помер на місці. Віддати шану своєму побратиму та Герою України прибули жителі його рідного села та навколишніх сіл, бійці Правого сектору Волині, Автомайдан та лучани. Поховали Івана Тарасюка на місцевому кладовищі в Олиці.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Іванові Тарасюку присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Івана Тарасюка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. Його постать відчеканено на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині на Меморіалі слави у Луцьку. 19 лютого 2015 року на фасаді будівлі Луцького медичного коледжу, в якому навчався герой, відкрито було меморіальну дошку. Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 року заснував іменну стипендію Івана Тарасюка для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Військове управління (за видами збройних сил)».

Події, які відбувались на Майдані, дуже зачепили Юрія Сидорчука. Чоловік покинув робоче місце вдень 18 лютого, почувши звістку про те, що відбувається на Майдані Незалежності і вирушив в епіцентр подій. В той же день був і поранений. З вогнепальним пораненням голови, в коматозному стані, вночі вже 19 лютого його доставили до Інституту нейрохірургії. 27 лютого він був перевезений на лікування до Чехії. Перебував у комі 130 днів. Спочатку місяць лікувався у Празі, згодом був доправлений до міста Оломоуц. Переніс тяжке запалення мозку (енцефаліт), у нього розвинулось зараження крові. Смерть настала 28 червня у віці 53 років внаслідок зупинки серця. Юрія Сидорчука поховано у Києві на Берковецькому міському кладовищі.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Юрієві Сидорчуку було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 

Олександр Бадера  з перших днів він був на Майдані – готував пораненим та застудженим відвари і настої з трав. Під час нічних чергувань розповідав молодим патріотам цікаві історії про подвиги козаків і повстанців. Знав їх багато, бо був отаманом Галицько-Волинського козацтва. На День Соборності, біля стадіону «Динамо» під час протистояння на Грушевського у сутичках його сильно побили. Після побиття Олександра Бадеру привезли додому, до лікарні не звертався через те, що саме лікарня для побитих та поранених була одним з найнебезпечніших місць, та сам Олександр вірив у це, що зможе сам себе вилікувати. Мріяв про створення музею Січових стрільців. Був також членом столичного товариства «Просвіта», що розташовувалося на Хрещатику, неподалік від якого він жив. Захоплювався народною медициною, особливо травознавством. За шість днів, унаслідок численних травм, Олександр Бадера помер. Це сталось 28 січня 2014 року. Олександра Бадеру поховано в селі Мала Солтанівка Васильківського району Київської області поруч із могилою його матері.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року Олександру Бадері було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Олександра Бадери викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові, а також на пам’ятнику Героям Небесної Сотні з Волині у Луцьку на Меморіалі слави. На вулиці Михайла Грушевського у Києві в тому місці, де Олександр Бадера отримав травми, які призвели до його смерті, встановлено пам’ятний знак.

До уваги читачів у відділі краєзнавства розгорнута книжкова виставка «Небесна Сотня – Герої нашого часу».