Ювелір нашої рідної естради (філігранно і витончено та вишукано зробив з кожної ноти і кожного акорду діамантове звучання у творах більшої половини популярних вітчизняних виконавців), улюбленець не одного покоління музикантів та співаків, а заодно — й мільйонів шанувальників української пісні, музикант і аранжувальник від Бога, рідкісний оптиміст і гуморист Дмитро Гершензон 9 березня святкує своє перше 60-ліття — золоту серединну життєвого шляху. Один з двох мільйонів доживає до 120, чому б ти одним не мав би бути ти, друже! Многая і благая літа!

У другій половині 1970–их років, мабуть, не знайшлося б в Україні жодного музиканта, який би не знав про ”Світязь”. Хоч у кожній обласній філармонії діяв бодай один відомий і популярний ВІА, все ж касових, до яких, безперечно, належав самобутній волинський ансамбль, було не так уже й багато. У ”Світязі” завше робили ставку на високопрофесійних музикантів. Започаткував це Валерій Громцев, а продовжили Саша Сєров, Станіслав Чуєнко, Іван Благун, Сашко Гаркавий та багато інших. Та й не забуваймо, що солістом ”Світязя” був один із метрів вітчизняної пісні й улюбленець не одного покоління Василь Зінкевич.

Дмитро Гершензон: «До ”Світязя” я потрапив за другим ”заходом”. Спершу мене привів туди тернополянин Ігор Сазонов (на жаль, нині покійний), який грав на ударних. Я мав замінити бас–гітариста. Роботи тоді так і не запропонували. Щоправда, чемно перепросили і сказали, що при потребі знайдуть. Але мені пощастило поспілкуватися з Василем Зінкевичем, говорили тоді про наболіле, як кажуть, ділилися планами. Зінкевич нашу розмову ”виношував” і, як результат, через кілька місяців мене знайшли і запросили назавжди.

У ”Світязі” після відходу Громцева музичні керівники часто змінювалися. Спочатку ансамбль очолив Станіслав Чуєнко, потім — Михайло Мусієнко, пізніше прийшов Саша Сєров, після нього — Олександр Дерев’янко, потім — я, за мною — Ігор Перчук, який, на мій погляд, вдихнув у ”Світязь” свіжі сили. І наступним музичним керівником ВІА ”Світязь” Волинської обласної філармонії був знову я.

Поступово я почав у ”Світязі” шукати музикантів–однодумців, хотілося оновити репертуар. Коли прийшов у колектив 1983 року, якраз набирали нову команду музикантів (узагалі — то був час, коли в ансамблі працювали 24 творчі одиниці).

Почав робити аранжування для Василя Зінкевича. Першою була пісня Ігоря Білозiра на слова Петра Запотічного ”Ніби вчора”. Зазвучав ”Світязь” по–новому, коли 1987 року прийшли Анатолій Говорадло й Андрій Остапенко. З акомпануючого складу ми поступово переростали у самобутній ансамбль з власним репертуаром.

Я прийшов якраз, коли з Луцька перебралася додому Ліля Сандулеса, яка мала в обласній філармонії колектив ”Серпанки”, звідкіля потрапив до ”Світязя” Михайло Мусієнко. Ще була у Волинській філармонії група ”Край”, а співала у них Лариса Конащук (Конарська). Також у цьому колективі розпочинав свою творчу діяльність талановитий Славко Хурсенко. Ну і, ясна річ, багато років гордістю Волинської філармонії були і залишаються тріо Мареничів.

Для будь–якого музиканта робота у ”Світязі” була великою школою професійного зростання. Та й варто визнати, що чи не основну роль у цьому відігравав Василь Зінкевич — людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім музикантам ”Світязь” мав за честь називатися колективом номер один в Україні. А це зобов’язувало до багато чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і можливості розслаблюватися. Нині про все це згадую, як про добру казку зі щасливим закінченням. Виявляється, ця казка на ймення ”Світязь” реально існувала.

Нині життя розкидало нас світами. Саша і Ольга Гаркаві упродовж багатьох років живуть і працюють у Канаді, там же — Міша Мусієнко. Ігор Перчук, Льова Сорокотяж і Валерій Громцев — в Ізраїлі, Славко Тимофійчук — у Німеччині, Іван Благун, Роман Ланкіос, Віктор Петлій — у США, Саша Сєров — у Москві…

Можна зробити своєрідну зустріч випускників ”Світязя”. А чому б і ні? Було б цікаво, коли на сцені грають, скажімо, сім клавішників, сім бас–гітаристів, п’ять барабанщиків, один саксофоніст. Зате який — Ваня Благун! А співають разом … Василь Зінкевич і Олександр Сєров! Яка команда молодості нашої! Команда, без якої нам не жить!”.

Пане Дмитре, крупні наші краєзнавці щиро Вас вітають з днем народження! Гарних нот і міцного здоров’я.