Я ВОЮЮ З ВОРОГОМ СИЛОЮ МИСТЕЦТВА

16 жовтня Любов Фрадинська, завідувачка краєзнавчим відділом Волинської обласної бібліотеки для юнацтва провела мистецьку годину «Я воюю з ворогом силою мистецтва» (до120-річчя від дня народження Ніла Хасевича, українського художника, графіка, гравера, ілюстратора підпільних видань УПА та ОУН, журналіста, редактора, мистецтвознавця, громадсько-політичного діяча), для слухачів Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти.                

Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум’я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому –

Тверді, міцні, незламні, мов граніт;

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто творець, той здобуває світ.

Ніл Хасевич народився 25 листопада  1905 року в селі Дюксин на Волині, нині Деражненська сільська громада, Рівненський район, Рівненська область (за тодішнім адмінподілом — Рівненський повіт, Волинська губернія) в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священниками на Волині. Анатолія закатували поляки в селі Дерев'яне поблизу волинського містечка Клевань, а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Ніл також навчався у духовній семінарії та перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні.

Окрім хисту до малювання, Хасевич мав ще й добрий голос.

Коли Хасевичу було 14 років, в його житті сталася трагічна подія: повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді вони з матір'ю потрапили під потяг — мати загинула, а Ніл, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою. Вміючи різьбити по дереву, Ніл сам виготовив собі протез і наполегливо йшов до мети — одержати освіту.

НАВЧАННЯ І ТВОРЧІСТЬ

Після лікування він навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані від французької залізничної компанії як компенсацію за нещасний випадок, використав на навчання у Варшавській академії красних мистецтв. Юнак закінчив графічний факультет, живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки — у професора Владислава Скочиляса.

У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка:

«… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

У 1930-х роках належав до студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.

Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:

«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке євангеліє. В процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.

Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а саме — дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським.

ДІЯЛЬНІСТЬ В ОУН

Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

З того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Хасевич був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Протягом 1943–1944 рр. очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952 рр.).

У 1941 р. він стає членом Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв та співпрацює з рівненським часописом «Волинь» разом з Уласом Самчуком. В окупованому нацистами Львові у 1942–1943 рр. проходила виставка українських художників, на якій Ніл Хасевич експонував роботу патріотичної тематики «Спіть, хлопці, спіть».

Ніл Хасевич також розробляв дизайн бофонів (знаків «позики на бойові потреби»).

У червні 1948-го Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила відзнаки підпільникам, які заслужили їх особистою звитягою. Саме «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Згодом самого автора було відзначено Срібним хрестом заслуги та медаллю й обрано до УГВР від української інтелігенції. Лише одиниці знали про те, ким він є насправді, чим займається і де перебуває. Від схрону до схрону його перевозили на велосипеді.

Юлій Головацький, український літератор, учасник національно-визвольного руху за незалежність України та політв'язень, написав твір «Бочка» в 1956 році, який було почастинно опубліковано в 1996–1998 рр., в якому також описано смерть Ніла Хасевича:

«Щойно на другий день добралися до мертвих повстанців; їх прив'язували мертвих до шнура-ужища і по одному діставали з криївки на поверхню. Тіла убитих були не пошматовані; конструкцією криївки був передбачений сховок на випадок, коли криївку закидатимуть гранатами. В кожного з хлопців на голові були сліди від куль — вони пострілялися самі. Так загинули „Зот“, а з ним — ще два його друзі по боротьбі».

Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані у квітні 1945 року.

«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.

Ніл Хасевич присвятив своє життя Україні, залишившись в історії як альтруїст. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився. Розташування його могили невідоме.

Ніл Хасевич – великий патріот, син України, він до кінця розділив її долю. Цьому життєвому служінню митець підкорив своє фізичне і духовне життя і поклав його на вівтар волі та державної незалежності. Велика праця у підпіллі, співробітництво у повстанських часописах – то безсмертна сторінка у житті художника, правдиве зображення повстанських буднів, увічнення слави УПА, їдка критика на поневолювачів, розкриття облудної суті більшовизму. Своєю позицією і своїм місцем у визвольній боротьбі Ніл Хасевич є яскравою постаттю, яка підтверджує духовний світ борців за самостійну Україну.

Не хочемо ні слави ні заплати -

Заплатою нам розкіш боротьби:

Солодше нам у бою умирати

Як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди -

Не сміє брат на брата йти у бій.

Під синьо-жовтим прапором свободи

З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду - для усіх єдину

Наш гордий клич народові несе:

Вітчизні ти будь вірний до загину -

Нам Україна вище понад все!