Знаєте, дорогоцінні наші
читачі блогу, хорошої музики в етерах радіо і телебачення побільшало, і то української.
Вже маємо свою українську історію року і чуємо українські рок-групи і крутих виконавців
в різних виконавських стилях і манерах. А от шо творилось з музикою років 40-50
тому, то – мраки і капеці були! Але які музиканти в Луцьку починали! Вони – інструменталісти,
«звукачі» вищого рангу, аранжувальники, музичні продюсери.
Зараз в Луцьку – музична
тиша. Ще добре, що хоч «Бандерштадт» залишився. Ніхто особливо не тусується. У нас
в фаворі – фольклор, містечковий академізм виконавства, аранжування типово-клубні
і звітні концерти всіх закладів культури за шаблонами печально-совковими. Дуже втішають
акустичні концерти талановитих музикантів в клубах і творчих просторах в ГаРмИдЕр
ангар-stage, в «Кораблику», в «PRO Business Hub», на «квартирниках», в Молодіжному центрі Волині…та й всьо.
Тому цікаво буде вам знати
про рок-музику, музикантів та дискотеки в Луцьку від Сергія Янішевського з його
статті 2015 року у «ВолиньPost» (ось вам посилання на цю статтю http://www.volynpost.com/articles/601-istoriia-rok-muzyky-v-lucku-foto)
Рок-музика у Луцьку має давні
корені. Старші згадують про «рок-н-ролл» в місті ще з 70-тих.
В ті роки в Луцьку, як і
загалом по цілому Ралянському Союзі, вже знали про рок-музику. На рівні "Beatles",
"Rolling Stones", "Led Zeppelin" і іншої "західної"
музики. Про те, що платівки передавалися таємним способом, конспіруючись і т.д.,
розповідати не треба, бо ж всім це сьогодні відомо. Деякі місцеві гурти наслідували
цю музику, але деякі керувались "ходовим товаром" - тобто, грали те, що
було модним, і під що були "танці". В Луцьку вони були "На болоті"
(суч. Парк ім. Лесі Українки), "На стадіоні" і "В БО" (Будинку
Офіцерів). Це була своєрідна сучасна дискотека, але з живою музикою (яка відверто
відрізнялася від сучасного «тиц-тиц»). Грали також по селах, на естрадних фестивалях,
тощо. Це здебільшого й було офіційно - естрадою, але багато хто вже розумів, що
грає. В ті часи гурти (чи то «ВІА») створювались на базі училищ, будинків культури,
шкіл.
Першими, які вже чітко усвідомлювали,
що таке «рок», як явище, були знанні і сьогодні – гітаристи Анатолій Кондратюк,
Богдан Гембік, Валентин Кузьмич, клавішник Олександр Андрусик і інші. Були також
і гурти, наприклад – «Лель», «Вібротон», «Гусляри», «Always» (або ж, як говорили
між собою – О.Л.В.И.З. – Общество Любителей Выпить И Закусить) та ін. У кожного
з них є свої величезні історії, на які не вистачить сторінок.
Справжній вибух стався після
розпаду Союзу. Незважаючи на брак коштів і на кризу в країні, це був періоду розквіту
альтернативного життя Луцьку. З 90-х починають свою активність відомі в місті –
«МММБ» – Музыка Молодости Моей Бабушки з лідером Григорієм Кічкіним, їх і сьогодні
згадують, як щось легендарне. Тоді ж активно лабають - «Вспышка обратно» і Діма
Сем, «Залив Луны» (пізніше «Срібний Джагель»), «Дзиґа», «МАРС». Дивлячись на своїх
старших колег, зароджується і такий не менш легендарний зараз колектив, як «Всем
Заборт». Їх пісенька «Я просыпаюсь» лунала в кожному дворі цілої країни.
Всі ці гурти грали більш
легшу музику, популярний на той момент «русский рок» на свій манер, тощо. Паралельно
існувала і важка сцена – такі команди, як Epitaph, Squall, Annihilated Future, Infernal
Hate і Віктор «Крюгер» Хайнацький (хресний батько луцької важкої сцени). Хеві метал
грали хлопці з гурту «СІЧ», що згодом, після приїзду з Дніпропетровська вокаліста
Олега Дмитрука, стали відомим «King Size». До речі, на той момент саме ці виконавці
подавали найбільші надії, адже вони грали такий собі «форматний хеві метал», брали
призи на різноманітних телеконкурсах, і т.д.
Окремо також можна згадати
і сьогоденних ветеранів – гурт «Outcry», вони, мабуть, єдині зі свого покоління
ще на плаву. Тоді й був сплеск різноманітних міні-фестивалів, які проводилися максимум
1-2 рази, але запам’яталися і до сьогодні. Серед них – «Пам'яті Кліфа Бертона»,
«Пам'яті Нікіша» (гурт МАРС), «Рок проти наркотиків», «Врата в Содом», «Нівроку
на колесах», «РокФронт», популярна на той час «Червона Рута» і ін.
Були і такі собі «культові»
місця, де збиралася неформальна молодь тогочасного Луцька – в центрі біля фонтанів
народ проводив дозвілля. Там була така собі «тусовка», вона була наймасовішою в
місті. Ще був такий собі клуб «Андеграунд», де неформальний народ «тусив». Всі музиканти
і бажаючі скидалися по символічній платі за вхід – на «пальне» (чай з бутербродами),
приносили апарат і проводили гарно час.
Часто з цих «андеграундних»
джемів створювалися нові проекти-одноденки, яких було безліч. Збиралися на один-два
концерти і розходились. Було таке, що збирали гурт «з народу», показували партії
прямо на сцені і грали. Більш масштабніші концерти відбувалися в Будинку Офіцерів,
Будинку Культури, Палаці Піонерів. Робилися і записи, були і місцеві хіт-паради.
Наприклад, луцька студія «Глорія» видавала так звану «Волинську запіканку», де писалися
на бобіни чи касети пізніше всі варті уваги колективи. Газета «Віче» заснувала хід-парад
«Рок-тусовка», що формувався на основі листів надісланих на адресу редакції.
Частенько у гаражі в Кіндрата
(як називали Анатолія Кондратюка – див. вище) «лабали» Андрій Самойло (той що «Муха»,
той що гітарист «Бумбокса», «Тартака» і «ФлайzZzи») і його «Мухи в чаї». Гурт, через
який пройшло багато людей, сьогодні знаних не лише в Луцьку. Це і «звукач» Бумбоксу
– Ігор Мельничук (Лемко), і Олександр Положинський (короткий період, проект з гуртом),
і один з вокалістів «ФлайzZzи» Олександр «Івашка» Іванов, і ведучий «Радіо Луцьк»
Сергій Ткачук і інші. Сьогодні «Мухи в чаї», мабуть, культова команда для Луцька,
що народила багато потужних творчих одиниць.
Разом з Анатолієм Кондратюком,
який давав свій гараж і апарат молодим командам, навчав молодь (і продовжує це робити)
і інший ветеран Богдан Гембік. Спочатку в Будинку дитячої творчості, а потім у затишній
майстерні у центрі міста. Мабуть, більша половина сучасних музикантів Луцька пройшла
школу майстра.
Поступово у музичну когорту
міста вливалися і нові імена – блюзова команда «Своя сорочка», фанкова – «Віскула»,
панки – «New Raid», позитивні і енергійні – «ФлайzZzа», що також є сучасним музичним
символом міста, важкі - «Слід», що далі стали «To leave a trace», з потужним жіночим
вокалом від Оксани Бугайової, F.A.T. з Вовою Грибом, круті панки «Княжий ГрадЪ»,
«Caramba Crew», романтики – «Самотня Оаза», що пізніше стали «Копірайтом». Всі вони
встигли заслужити добру славу серед неформальної молоді Луцька. Хтось грає, хтось
вже давно ні, а хтось реформувався в інші гурти.
Окремо варто ще сказати про
гурт, який яскраво засяяв на важкій сцені всередині 2000-них. Гурт, який подавав
величезні надії і вважався дуже перспективним у всеукраїнських масштабах – «Зайвий
рух». Хлопці здобули перемогу на «Червоній руті» 2004, поїхали на «Перлини сезону»
2004 в Запоріжжі, де грали на гала-концерті, перемоги на фестах «Тарас Бульба»,
«Інший вимір», зробили цю команду відомою для широкого кола слухачів по всій країні
наряду з популярними «Анною», «Верховною зрадою» та «Толом». А в 2005-му «Зайвого
руху» вже не стало.
Також близько до всеукраїнської
слави був ще один луцький гурт – «SLAP». Але також з недовгою історією. На жаль.
З часом якось дедалі менше
проводились різні фестивалі, концерти, тощо. Одним з яскравих був міні-фест «Форпост»
організований Сергієм «Колосом» Мартинюком - десь раз на три-чотири місяці відбувалися
масові концерти в закритому приміщенні (кафе «Мандри», ПУМ, і ін.). Декілька років
підряд масштабні концерти робили місцеві байкери – з’їзди під назвою «Adrenalin».
Два рази проводився хороший великий фест – UPfest, який привозив в Луцьк багато
якісних закордонних гуртів і відзначився хорошою організацією. Також є «Бандерштат».
Сьогодні луцька неформатна
тусовка чомусь занепала…
Дискотеки
Дискотеки з’явилися не в
СРСР, і їхнє проникнення на терени колишнього
Союзу відбулося значно пізніше від моменту створення. Тепер інше, коли ж дискотечна
культура проникла до нас? Першими у цій справі були прибалти, саме в тих країнах
стали проводити дискотеки на початку 1970-х років, а далі цей спосіб відпочинку
з’явився і в інших республіках. Швидкість, з якою поширювалися дискотеки, просто
вражала. Зазвичай місцем проведення дискотек ставали кінотеатри, будинки культури,
гуртожитки і навіть бібліотеки. І наша бібліотека для юнацтва починала з дискотек,
щоб долучити молодь до себе і до читання.
Зрозуміло, чому молоді так
прийшлися до душі дискотеки, адже це була одна з форм протесту проти звичного дозвілля
– безлічі гуртків, обов’язкових секцій, звітних концертів тощо. Молодь потребувала
чогось неформального, чогось інакшого. Дискотеки дозволяли відпочити після робочого
тижня, дізнатися про новинки в світі музики, поспілкуватися з однолітками.
Дискотеки були двох типів
– професійні та аматорські. Як не дивно, але аматорські були в рази потужнішими,
цікавішими, якіснішими. Чому, спитаєте ви? А все
тому, що під професійною мається на увазі, що був штат працівників і сама дискотека
була платна. А от аматорська була зроблена на волонтерських засадах і кожен намагався
допомогти чим міг. Також аматорські дискотеки не були регулярними, а тому у їх організаторів
був час підготувати якісну програму, а не весь час грати одне й теж, аби оплатити
оренду і тд.
Дискотеки проводили під наглядом
державних органів. Уявіть собі, щоб провести дискотеку, потрібно було отримати 4
підписи: затверджуючий керівника організації, погоджувальний партійних і профсоюзних
органів та реєстраційний підпис Єдиного наукового методичного центру культурно-освітньої
роботи. Звісно ж кожен з цих органів не міг обійтися без власних правок сценарію.Тобто,
підготувати якісну програму було нелегко, довго і марудно. Але п’ятеро хлопців з
Луцька все літо 1978 року старанно працювали над програмою першої в місті дискотеки.
Уявіть, яка на них лежала відповідальність, адже потрібно було вгодити не лише молоді,
а й державним органам, і все це одночасно. Серед організаторів були Олег Бірюлін,
Анатолій Цісарук, Павло Маркевич, Анатолій Барабаш та Юрій Єляшович. Юра був організатором
цього всього. Володя Альошин відповідав за слайди, помагав йому його брат – Павло
Пастушенко, керівник аматорського фотоклубу «Промінь».
Між піснями диск-жокей (Dj)
розповідав про трек, який гратиме, та про автора. Показ слайдів був невід’ємною
частиною дискотек тих часів. Показували зображення альбому, а під час пісні показували
тематичні зображення або відеофрагменти з фільмів та мультфільмів. Окрім слайдів
використовували світомузику для надання дискотеці ще більшої театралізованості.
Цікаво, що слайди дозволялося знімати далеко не з усіх джерел.
У наш час підібрати плейлист
і інформацію про альбом та виконавця не є великою проблемою, а тоді це було щось
на грані. Окрім цього, існували норми до пісень. Музику дозволялося брати лише з
вітчизняних платівок, державних теле- та радіопередач. Але і це було не найважче.
Уявіть собі, дозволялося лише 20% західних пісень, 30% з соціалістичних країн, та
не менше 50% вітчизняної музики. Думаю, ви знаєте, що в середині 70-х дискотечної
музики в СРСР майже не було.
Після цілого літа роботи
над програмою, після отримання усіх дозволів, у вересні місяці хлопці провели першу
в місті дискотеку. Провели її в Будинку культури (нині – Палац культури Луцька)
в фоє на другому поверсі. Під час дискотеки окрім того, що розповідали про музику,
проводили різноманітні конкурси та вікторини. Це робилося під музичний супровід,
тому одні продовжували танцювати, поки інші спостерігали за конкурсами.
Цікавий той факт, що Сергій
Мінаєв, який вважається першим і найвідомішим диск-жокеєм СРСР, почав організовувати
дискотеки лише у 1980 році, тобто через два роки після Луцька.
(матеріал складено за матеріалами
блогу луцького художника, дизайнера та мандрівника Артура Альошина, якого знають по псевдоніму Артур Ґаутама)
Немає коментарів:
Дописати коментар