14 жовтня на Покрову ми згадували наших захисників, славне
українське козацтво, вояків Української Повстанської Армії…
Пропонуємо
в цьому жовтні статтю п. Василя Федчука, доброго і вірного друга крупних
краєзнавців))), в мобільній версії газети «День» про Колківську Республіку. Вже
6 століть все ніяк не можуть винищити український народ: ні голодом, ні
депортаціями, ні війнами, ні тортурами, ні корупцією, ні відвертим грабунком
тих, хто при владі вже тепер, в 21-ому столітті. Вклоняємось справжнім героям і
пам’ятатимемо в поколіннях подвиг всіх, хто боронив українську державу і народ!
Василь ФЕДЧУК, краєзнавець, член НСЖУ, Волинь
1943 року містечко шість місяців було центром діяльності загонів
УПА
Чи знає щось пересічний читач про містечко Колки? Гадаю, мало що.
Адже в школах і вишах донедавна могли про нього й не згадувати. Допитливі з
«Вікіпедії» почерпнуть більше: що це населений пункт на території Волині.
Лежить він на правому березі річки Стир в оточенні лісових масивів і боліт.
Майже два десятки літ — до 1962-го — навіть був районним центром. Нині
мешкає в ньому чотири тисячі жителів.
Тоді чому я згадав про Колки? Річ у тім, що в історії
національно-визвольних змагань містечко посідає помітне місце. Буремного 1943
року воно шість місяців фактично було столицею незалежної Повстанської
республіки. У 75-ту річницю створення УПА, гадаю, варто ширше оповісти про цю
далеку непересічну подію.
***
...Почалося з того, що сюди наприкінці березня — початку квітня
1943 року прибув невеличкий загін юнаків на чолі з Сергієм Качинським
(«Остапом») із села Рудка-Козинська Рожищенського району. Він поклав початок
першої сотні УПА. Згодом до них почали приєднуватися групи повстанців з інших
сіл. З урочища Вовчак, що в Турійському районі, перебазувалися три бойові сотні
під орудою першого командира відділів УПА Василя Івахіва. Після зустрічі з
місцевими командирами Івахів мав намір проінспектувати інші підрозділи. Але 13
травня на околиці села Чорниж, що біля Колок, загинув разом із дев’ятьма
побратимами, серед яких були і члени його штабу Юліан Ковальський та Семен
Снятецький, в бою з німецьким підрозділом. Інформацію про пересування його
групи окупантам видав польський шовініст. Про Василя Івахіва згадується у
відомій пісні «Там, десь далеко на Волині, створилась армія УПА». Командування
перебрав на себе Іван Литвинчук — «Дубовий».
Загони УПА під керівництвом Миколи Ковтонюка в травні розгромили
поліцейські дільниці та вигнали представників окупаційної влади з Колок та
навколишніх сіл, а потім — і з Ківерцівського, Рожищенського, Цуманського і
Маневицького районів Волинської області, а також Степанського і Деражнянського
районів Рівненщини і встановили свою владу. Доктор історичних наук Петро Сміян
в одній зі своїх публікацій акцентує: «На цій території площею у 2,5 тисячі квадратних
кілометрів була проголошена Народна Повстанська Республіка, як прообраз
української держави, а містечко Колки стало своєрідною столицею самостійної
України. Тут перебували політичний і військові Проводи ОУН-УПА, центральні
адміністративні установи. Була встановлена цивільно-військова влада, завдання
якої зводились до захисту населення від наруги німецьких окупантів і польських
шовіністів. Жителі ставились до неї як до своєї рідної влади і всіляко
підтримували її».
Було закладено базу. Вибрано приміщення для штабу командира
УПА-Північ «Клима Савура», побудовано казарми для повстанців, військових
госпіталів, де лікували поранених у боях з гітлерівськими окупантами бійців. У
селі Рудня (околиці Колок) відкрили навіть школу медсестер.
На терені республіки налагодили діяльність господарських структур
УПА. Зокрема відкрили майстерню для вичинки шкір, шість кравецьких і швейних
майстерень, що забезпечували потреби повстанців і населення взуттям, одягом,
білизною. Діяла хлібопекарня, молочарня, пункти переробки м’яса. Працювали дві
їдальні, дві лазні, готель. Місцеві спеціалісти відновили роботу
електростанції.
Окремо хочу сказати про старшинську школу та школи артилеристів і
мінерів, зв’язківців, кавалеристів-розвідників. Старшинську школу очолював
колишній офіцер УНР Галайда. Її курсантами стали й мої земляки — жителі села
Доросині. Про них оповів у своїй художньо-документальній книжці «У вихорі
війни» Степан Курило-Шванс: «Після отримання відповідного розпорядження
направити на курси грамотних хлопців заступник станичного Федір Артишук почав
перебирати в пам’яті прізвища жителів села, які за Польщі здобули відповідну
освіту. Нелегка то була справа. Польську початкову школу в селі, а потім дещо
вищу, яка мала 5-6 класів, закінчили одиниці. Отож скерували в Колки лише
п’ятьох — Петра Троцюка, Филимона та Олександра Синіх, Володимира Редчука та
Миколу Чабанчука. Згодом Микола Максимович уже за горбачовської перебудови
оповідав молоді про навчання у цій школі — військовий вишкіл, стройові заняття,
вивчення статутів, політичні уроки з історії України, про цікаві зустрічі з
командирами УПА».
У Колківській республіці була добре налагоджена структура
управління з чудовими ознаками української державності. Тут гартувався
національний дух воїнів УПА, проходили передислокації та переформування сотень
і куренів. Тут відбувалися наради вищого командування, в одній із них брав
участь і Роман Шухевич, ефективно працювала українська адміністрація. На
початку вересня 1943 року командир округи УПА «Заграва» Іван Литвинчук підписав
наказ про обов’язкове навчання в школах. В інтересах населення почали проводити
земельну реформу.
Військова, політична і господарська діяльність органів Колківської
республіки в тилу німецьких військ стривожила окупаційну владу. Ставленик
фюрера на Волині та Поділлі рейхскомісар Еріх Кох став вимагати у Берліна
провести широку військову операцію. Було залучено регулярні фронтові частини
(артилерію, танки і навіть авіацію). Вже наприкінці жовтня розпочався
наступ. У декілька разів переважаючі сили ворога стискали кільце навколо Колок
та сусідніх сіл, де були формування повстанців. Щоб уникнути людських жертв (а
їх найбільше від ударів авіації і танків у Колках зазнали курені Степана Коваля
— «Рубащенка» та Миколи Ковтонюка — «Олега») і зберегти основні сили, Головком
УПА-Північ Дмитро Клячківський («Клим Савур») приймає рішення: невеликими
групами по 10 — 15 чоловік просочуватися крізь кільце оточення на терени інших
лісових районів. Це вдалося успішно зробити. І вже в грудні 1943-го та січні
1944-го відділи УПА відновлюють бойову діяльність проти нацистів, а згодом — і
проти військ НКВД.
...Славна героїчна сторінка створення та діяльності Колківської
повстанської республіки увійшла в історію національно-визвольних змагань
українського народу і стала надихаючим прикладом боротьби в умовах німецької
окупації за самостійну Соборну незалежну Україну. Нинішнє покоління людей має
знати про цей феномен і берегти пам’ять про його мужніх творців.
http://m.day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/kolky-povstanska-stolycya
Немає коментарів:
Дописати коментар